Яких змін потребує судова система сьогодні?

Другий день VII Міжнародного судово-правового форуму стартував із круглого столу, в рамках якого учасники обговорили реалії та перспективи законодавчого забезпечення судової системи. Катерина Манойленко, партнер ЮФ GOLAW, модератор сесії, нагадала, що за останні три роки була створена фактично нова законодавча база для судової системи: внесено зміни до Конституції України в частині правосуддя, прийнято нову редакцію Закону України «Про судоустрій і статус суддів», нові закони України «Про Вищу раду правосуддя», «Про Конституційний Суд України» та «Про Вищий антикорупційний суд», внесено комплексні зміни до процесуальних кодексів, оновлено законодавство, що регулює питання виконання судових рішень.

«Чи можна говорити, що все вдалося реформаторам? Яких змін потребує судова система сьогодні?» – поцікавилася модератор у Руслана Сидоровича, голови підкомітету з питань виконання рішень ЄСПЛ Комітету Верховної Ради України з питань правової політики і правосуддя.

Спікер зазначив, що у процесі підготовки нормативної бази слід напрацювати не тільки зміни до Основного Закону і процесуальних кодексів, а й пакет інституційних змін в суміжних галузях. Крім того, він звернув увагу на постійні перманентні спроби підірвати фінансові гарантії суддівського корпусу шляхом внесення в парламент різних законопроектів, спрямованих, у тому числі, на зниження суддівської винагороди.

«Введення інституту преюдіційного запиту – одна із законодавчих ініціатив, яка так і не була розглянута парламентом», – висловив жаль народний депутат. Він пояснив, що цей інститут існує в судових системах європейських країн і спрямований на формування єдності судової практики.

«Преюдіційний запит – це інструмент, який може працювати паралельно з типовими і зразковими справами?» – уточнила Катерина Манойленко.

На думку Руслана  Сидоровича, зразкові і типові справи не вирішили основної проблеми, на розв’язання якої вони і були спрямовані. Більш того, сам критерій визначення зразкових справ виписаний в законодавстві не дуже якісно. В цілому, як вважає спікер, ці інститути можуть існувати автономно і паралельно.

Ігор Попов, заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань запобігання та протидії корупції, розповів про виклики, які вже незабаром можуть постати перед Вищим антикорупційним судом. Спікер зазначив, що правову базу слід міняти, але питання в тому, змінювати її зараз чи чекати перших труднощів, які виникнуть у суддів ВАС.

Перший ризик, на який звернув увагу спікер, – величезне навантаження суддів, що призведе до можливого затягування розгляду справ. При цьому оперативність – це ключова функція, для виконання якої і був створений суд. Наступна проблема – передання справ, у яких не було винесено вирок, що також призведе до затягування процесу, оскільки всі справи будуть розглядатися спочатку. Таким чином, перше, що слід врегулювати на законодавчому рівні, – це питання підсудності. І стосується це не тільки озвученої вище проблеми, а й справ про шахрайство. Ігор Попов упевнений, що якраз справи про шахрайство слід залишити в судах загальної юрисдикції. Ще один ризик – якість обвинувальних актів, пов’язана іще з одним ризиком – визнанням доказів неприпустимими, оскільки дуже часто справи базуються на провокації неправомірної вигоди. «Це легкий спосіб, але незаконний. При цьому провокації проводяться дуже непрофесійно», – пояснив Ігор Попов. Але, на думку спікера, головним ризиком є ??бажання використовувати суд як інструмент тиску на державних службовців.

Дискусію про те, наскільки ефективним сьогодні є інститут консультативного висновку Вищої ради правосуддя,  розпочав член Вищої ради правосуддя Олег Прудивус. Нагадаємо, що у процесі судової реформи на Вищу раду правосуддя покладено функцію надання обов’язкових для розгляду консультативних висновків до законопроектів, що стосуються судоустрою чи статусу суддів, та представляти судову владу у бюджетному процесі. За словами спікера, попри те, що у профільному законопроекті прописана норма, відповідно до якої консультативні висновки Ради є обов’язковими для розгляду парламентом,  Верховна Рада України не зобов’язана їх враховувати – до Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» відповідні зміни внесені не були. При цьому парадокс полягає в тому, що Вища рада правосуддя самостійно надала вісім консультативних висновків, але законопроекти так і не були розглянуті парламентом. У той самий час без направлення запиту до Вищої ради правосуддя парламент прийняв низку законів, які тією чи іншою мірою стосувалися питань судоустрою.

«Вважаю, що Вища рада правосуддя  не просто зобов’язана надавати консультативні висновки, які все ж мають бути обов’язковими для розгляду Верховною Радою України, а й має стати суб’єктом законодавчої ініціативи», – зазначив О.Прудивус. Адже судова влада, на відміну від виконавчої та законодавчої, позбавлена такого права. Як зазначив спікер, вказані повноваження, якими наділено ВРП, потребують подальшого законодавчого закріплення.

У свою чергу, суддя Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Ігор Бенедисюк представив своє бачення цього питання. За його словами, ВРП не варто наділяти правом законодавчої ініціативи. Він нагадав, що це питання було предметом дискусій у межах підготовки судової реформи на засіданнях Ради з питань судової реформи, результатом яких стало прийняття рішення, що механізм реалізації консультативних висновків може бути реалізований через Президента України чи Міністерство юстиції України, але потребує доопрацювання.

«Ми можемо скільки завгодно вдосконалювати законодавство, але воно не буде працювати належним чином, оскільки у нас немає хороших правових традицій. Я б запропонував ввести десятирічний мораторій на внесення змін до законодавства у сфері правосуддя», – наголосив Ігор Бенедисюк. Такий захід, на його думку, дасть змогу працювати в чинному правовому полі і суспільство дійсно побачить результати судової реформи. Але, як вважає спікер, для повноцінної реалізації судової реформи слід завершити реформування суміжних інститутів.

Наступна доповідь була присвячена аспектам впровадження ЄСІТС. Про це учасникам розповів Сергій Чорнуцький, заступник Голови Державної судової адміністрації України. «Питання впровадження системи актуальне і дуже проблемне», – зазначив він. Проте в цілому система в найближчому майбутньому повинна задовольнити потреби всіх учасників процесу, але з урахуванням їх кількості здійснити це дуже складно. Серед особливостей системи він назвав віддалений доступ користувачів ЄСІТС до будь-якої інформації, надання, пересилання, обмін документами і вчинення інших дій в електронній формі з використанням електронного підпису, а також централізоване зберігання документів в єдиній інформаційній базі даних. За словами С.Чорнуцького, на сьогодні у системі «Електронний суд», яка працює у тестовому режимі, зареєструвалося 22 тисячі користувачів в усіх судах в Україні.

Андрій Біцюк, суддя Вищого антикорупційного суду, висвітлив аспекти фінансового забезпечення роботи суду. Зокрема, він звернув увагу, що проблем в частині фінансування суд не має, але є низка нюансів, які впливають на повноцінний запуск роботи ВАС. Саме вони і були враховані при прийнятті рішення про визначення дати початку роботи суду.

На підтримку позиції попереднього спікера він зазначив, що електронний документообіг і повноцінний запуск ЄСІТС – це вимога сьогодення, а у ВАС він запрацює трохи згодом.

Продовжуючи теми диджиталізації і нових технологій, Катерина Дробязко, адвокат ЮК «АМБЕР», розповіла про ризики, пов'язані із прийняттям і вивченням судами електронних доказів. На її думку, такого інституту, як електронні докази, в Україні поки бути не може. Вона рекомендувала всім учасникам процесу більш критично до них ставитися.

Управління інформації
та забезпечення комунікаційної діяльності

Джерело