Судді ВС розповіли колегам із першої інстанції про запобіжники скасування судових рішень

Під час семінару «Синергія трьох судових інстанцій як шлях до верховенства права та закону в Україні» судді адміністративних судів обговорили низку питань, які призводять до скасування або зміни судових рішень, а також повернення справ на новий розгляд.

З ініціативою проведення заходу, який відбувся 2 квітня 2021 року, виступили судді П'ятого апеляційного адміністративного суду, котрі прагнули розповісти про нетипові ситуації, які виникають під час розгляду справ, та обговорити наявну практику судів апеляційної та касаційної інстанцій.

Висвітлюючи позицію касаційної інстанції щодо скасування судових рішень окружних судів, якими вирішено справу без залучення належного відповідача, суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Олена Калашнікова звернула увагу, що ст. 48 КАС України регулює це питання з урахуванням позиції позивача, який із певної причини може помилково спрямувати свої позовні вимоги до неналежного суб’єкта владних повноважень. Якщо суд першої інстанції не виправив цю помилку, то процесуальний кодекс не дозволяє цього зробити на рівні апеляційного суду.

Олена Калашнікова роз’яснила, що за відсутності належного відповідача не буде особи, яка відстоюватиме позицію суб’єкта владних повноважень саме з того спірного питання, до повноважень якого воно належить, а це не дасть змоги встановити фактичні обставини справи та отримати належні докази. Судді, вирішуючи справу, прагнуть надати ефективний судовий захист особі, яка чекає розв’язання конфлікту.

Суддя КАС ВС Ян Берназюк зазначив, що коли, на думку суддів, які вирішують спір, немає єдності судової практики, варто шукати відповіді у найновіших позиціях Великої Палати Верховного Суду і посилатися на них при підготовці судового рішення.

Ян Берназюк повідомив, що судді Верховного Суду при виявленні різної судової практики у подібних правовідносинах користуються процесуальною можливістю і виносять справу на розгляд колегії у складі усієї палати, об’єднаної палати або передають на розгляд Великої Палати.

Також доповідач нагадав, що великий обсяг судових рішень зумовлений тим, що процесуальний закон поставив в один ряд вимоги до судового рішення бути законним і мотивованим.

Відповідаючи на запитання щодо застосування судом презумпції вини суб’єкта владних повноважень у поєднанні з принципом офіційного з’ясування всіх обставин справи під час розгляду справ за правилами спрощеного позовного провадження за ч. 2 ст. 175 КАС України, Ян Берназюк пояснив, що суд має досить зважено зараховувати бездіяльність органів влади як визнання позову через неподання ними відзиву та доказів. У такому випадку рішення може не повною мірою відповідати такій вимозі процесуального закону, як мотивованість. Суд має з’ясувати усі обставини, оскільки в багатьох публічно-правових спорах існує третя (невидима) сторона – це суспільство. Пасивність суб’єкта владних повноважень може призвести до вирішення спору, наприклад, на користь суб’єкта господарювання – забудовника із неврахуванням суспільного інтересу, який наявний у справах.

Щодо невручення повідомлень про час і місце розгляду судової справи, то сторона має проявляти розумну зацікавленість у розгляді своєї справи, перевіряти реєстр судових рішень, повідомляти суд про зміну своєї поштової адреси. Водночас зловживанням із боку сторони є ухилення від отримання повідомлень про час і місце розгляду справи з метою затягування строків розгляду справи. Це складне питання, на думку Яна Берназюка, з часом допоможе вирішити електронний суд, коли особа вважатиметься повідомленою, якщо на її електронну адресу надіслана відповідна інформація.

На продовження обговорення питання щодо судової практики у рішеннях ВС про інформування сторін про розгляд справи, суддя КАС ВС Ірина Желтобрюх зазначила, що найголовнішими критеріями є повідомленість особи про факт наявності судового провадження щодо неї і факт наявності апеляційного розгляду цієї справи.

Доповідачка висловила глибоке переконання, що питання єдності підходів до застосування норм процесуального закону є одним із найважливіших.

Убезпечити рішення від скасування допоможе уважніше ставлення до учасника процесу для забезпечення рівності його прав. Також, на думку судді, за необхідності варто залишати позовну заяву без руху і надавати позивачеві додатковий строк для більш чіткого формулювання заявлених позовних вимог, адже від правильного і повного встановлення судом предмета доказування залежить коло засобів доказування, а це є запорукою правильного і повного розгляду позовних вимог.

Ірина Желтобрюх також зазначила, що до 8 лютого 2020 року Верховний Суд перевіряв правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, після цієї дати – касаційна інстанція є судом, який забезпечує єдність практики шляхом постановлення правових позицій – щодо певного тлумачення норм права. Також вона нагадала, що змінами до Конституції України визначено, що розгляду в судах підлягає лише юридичний спір, що дозволяє суду невиконання обов’язку роз’яснити, якому суду підсудні певні вимоги.

Секретар Великої Палати Верховного Суду Всеволод Князєв присвятив свій виступ проблемним питанням щодо оскарження у судовому порядку актів, протоколів, тощо, які згідно із п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України не є рішеннями суб’єктів владних повноважень.

Суддя зазначив, що, вирішуючи питання про те, яке рішення слід ухвалити – відмовити в задоволенні позову чи закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд має виходити насамперед із того, що є предметом позову.

На момент звернення позивача до суду порушення його прав має об’єктивно існувати, а обраний ним спосіб захисту має бути ефективним. Якщо позов за жодних умов не може бути задоволено, це свідчить про відсутність порушення або неефективність обраного позивачем способу захисту.

«Інколи позивачі оскаржують і протокол, і рішення суб’єкта владних повноважень, акт і розпорядження, наказ про проведення податкової перевірки і податкове повідомлення-рішення. Це неправильно, бо в таких випадках наказ про проведення перевірки чи акт, довідка тощо – це не предмет, а підстава позову. Суд, розглядаючи предмет позову – скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, має аналізувати підставу позову – відповідний протокол (неправомірність дій уповноваженого суб’єкта щодо складання протоколу). А предметом позову в такому разі є саме скасування рішення суб’єкта владних повноважень», – зауважив Всеволод Князєв.

Проаналізувавши практику Європейського суду з прав людини, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, сформулювала позицію, згідно з якою ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення – гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Такий захист має бути повним і забезпечувати мету здійснення правосуддя (захист порушених прав), принцип процесуальної економії (одне право має захищатися одним позовом) та відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Із презентацією Всеволода Князєва можна ознайомитися за посиланням cutt.ly/HcK4ynT.

Верховний Суд