Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Аналіз причин скасування та зміни судових рішень Кременчуцького районного суду Полтавської області по цивільних справах
станом на 01.04.2023 року
Відповідно п. 3.6 плану роботи Кременчуцького районного суду Полтавської області за 2023 рік, затвердженого наказом голови суду № 58/ОД від 20.12.2022 року мною, діловодом Катериною Васілішиною було проведено аналіз причин скасування та зміни судових рішень Кременчуцького районного суду Полтавської області по цивільних справах станом на 01.04.2023 року.
Аналіз проведено на підставі: копії ухвал (рішень) колегій суддів судової палати з розгляду цивільних справ (наряд № 02-03 «Копії рішень Полтавського апеляційного суду стосовно перегляду судових рішень постановлених судом у цивільних справах) та копій постанов колегій суддів судової палати Касаційного цивільного суду (наряд № 02-04 «Копії рішень Великої палати Верховного суду Касаційного цивільного, кримінального, адміністративного судів у складі Верховного суду стосовно перегляду судових рішень постановлених судом у цивільних справах) кожного із суддів, працюючих впродовж 2023 року.
Аналізом роботи Кременчуцького районного суду встановлено, що у 2023 році в порядку цивільного судочинства за захистом своїх законних прав, свобод та інтересів звернулось 174 громадян.
Слід звернути увагу на те, що в порівнянні з аналогічним періодом минулого року кількість цивільних справ позовного провадження зменшилась на 31 справ та склала 376 справ.
Кількість справ окремого провадження зменшилася на 1 справу – та становить 25 справ, кількість справ наказного провадження збільшилась на 47 справ та становить 70 справ, кількість заяв про забезпечення доказів, позову до подання позовної заяви зменшилась на 15 заяв та становить 5 заяв, кількість заяв про перегляд заочного рішення зменшилась на 3 заяви та становить – 5 заяв, кількість скарг на дії або бездіяльність виконавчої служби зменшилась на 5 та становить 6 справ, кількість клопотань, подання, заяви, у порядку виконання судових рішень та рішень інших органів зменшилася на 19 справ – та становить 17 справ, доручення судів України/іноземних судів не змінилась, та становить 1 справу.
Згідно статистичних даних впродовж зазначеного періоду всього направлено 27 справ:
- до Полтавського апеляційного суду направлено 27 цивільних справ з них: 9 справ повернулось з Полтавського апеляційного суду, та 18 цивільних справ перебувають на розгляді в Полтавському апеляційному суді.
- до Верховного Суду (Касаційний цивільний суд) направлено 1 цивільних справи, які перебувають в зазначеній інстанції на розгляді.
суддя Жанна Даніліна – 1 цивільна справа, яка повернулася з Верховного Суду (Касаційний цивільний суд), по якій рішення першої інстанції та постанова Полтавського апеляційного суду залишено без змін;
Якість розгляду цивільних справ станом на 01.04.2023 року по суддям становить:
суддя Світлана Клименко – по 8 цивільним справам , з яких:
суддя Олександр Колотієвський – по 7 цивільним справам, з яких:
суддя Жанна Даніліна – по 10 цивільним справам з яких:
суддя Анна Река – по 2 цивільним справам з яких:
Як правило, рішення суду відповідають вимогам ст. 263 ЦПК України, тобто є вмотивованими і ясно викладеними. Поряд з цим мають місце факти постановлення рішень, які не відповідають вимогам про їх законність і обґрунтованість.
Причинами скасування рішень Кременчуцького районного суду Полтавської області протягом вказаного періоду були:
Вважаю за необхідне розглянути випадки скасування рішень суду з метою недопущення подібних порушень в подальшій роботі суду.
Найчастіше причинами скасування (зміни) рішень (ухвал, постанов) у справах є порушення судом норм процесуального права (рішення суду основане на висновках, які не відповідають обставинам справи або не досліджено обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, не повно з’ясовано обставини справи, без належної оцінки доказів).
Порушення норм процесуального права є підставою для скасування рішення, тільки тоді коли це порушення привело до неправильного вирішення справи. Істотними порушеннями при ухваленні рішення суду є відсутність вказівки у рішенні про те, на яких доказах ґрунтуються висновки суду, відсутність мотивів прийняття рішення, відсутність висновку про задоволення однієї частини позову і про відмову в другій його частині.
З урахуванням викладеного, вважаю за необхідне звернути увагу суддів на дотримання норм матеріального та цивільно-процесуального права, на недоліки, які мали місце при розгляді суддями справ та шляхи їх усунення.
Непоодинокі випадки скасування (зміни) рішень (ухвал) є невідповідність висновків суду обставинам справи.
Неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи – це означає, що суд не дослідив усіх передбачених нормою матеріального права юридичних (доказових) фактів, наявність чи відсутність яких впливає на остаточний результат справи, або дослідив факти, не передбачені такою нормою.
Станом на 01.04.2023 року повернуто 9 цивільних справ, які були направлені в 2021 -2022 році по якій рішення скасовано Полтавським апеляційним судом, а саме:
В 2021 році Товариство з обмеженною відповідальністю «Житлорембудсервіс» звернулося до суду з позовом до Л. про стягнення за житлово-комунальні послуги, заборгованності за отримані послуги з управління багатоквартирним будинком за період з 01 серпня 2018 року по 31 жовтня 2021 року включно у суммі 26 201,10 грн, три проценти річних від простроченної суми за період з 01 серпня 2018 року по 31 жовтня 2021 року станом на 19 листопада 2021 року у суммі 1 267,79 грн та інфляційні втрати у суммі 3 145,50 грн.
Позов мотивовано тим, що позивач є управителем багатоквартирного будинку № 38/19 по вул. Софіївська (Чапаєва) в м. Кременчуці. Відповідач є власником нежитлових приміщень, які знаходяться у багатоквартирному будинку № 38/19 по вул. Софіївська (Чапаєва) в м. Кременчуці. Л. отримувала від позивача послуги, зокрема: прибирання прилеглої території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем, управління ліфтів, поточний ремонт та інше. В той же час плату, за користування відповідними послугами, не вносив, а тому за період з 01 серпня 2018 року по 31 жовтня 2021 року утворилась заборгованість у сумі 26 201,10 грн. Так як відповідач вчасно не виконувала свої зобов`язання, окрім заборгованості позивач просив стягнути три проценти річних від простроченої суми у розмірі 1 267,79 грн та інфляційні втрати у сумі 3 145,50 грн.
РішеннямКременчуцького районного суду Полтавської області від 21 вересня 2022 року - позов задоволено.
Стягнуто з Л. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлорембудсервіс» заборгованість за отримані послуги з управління багатоквартирним будинком за період з 01 серпня 2018 року по 31 жовтня 2021 року включно у сумі 26 201,10 грн, три проценти річних від простроченої суми за період з 01 серпня 2018 року по 31 жовтня 2021 року станом на 19 листопада 2021 року у сумі 1 267,79 грн та інфляційні втрати у сумі 3 145,50 грн. Вирішено питання стягнення судових витрат.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями, Л. подала апеляційну скаргу, в якій просить вищевказане рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким закрити провадження у справі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що вона не є мешканкою будинку, який утримує позивач, а є власником нежитлових приміщень у ньому (підвал та магазин), які використовуються для здійснення підприємницької діяльності
Зазначає, що суд вирішив стягнути заборгованість за надані комунальні послуги за утримання підвального приміщення та приміщення продовольчого магазину, які необхідно розглядати окремо.
Оскільки, суд допустив порушення правил загальної юрисдикції, просила провадження у справі закрити.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є власиком нежитлових приміщень в будинку, управителем якого є позивач, отже є споживачем послуг, які надає позивач, тому на неї покладається обов’язок оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Враховуючи, що виниклі між сторонами відносини є грошовим зобов’язанням, вважав наявними всі підстави для задоволення.
Колегя суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Судова юрисдикція – це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства – цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб’єктивний склад правовідносин предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Устатті 19 ЦПК Українивизначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне.
По-друге, таким критерієм є суб`єктний склад спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
Тобто для встановлення факту користування відповідачем нежитловим приміщенням, яке належить йому на праві власності з метою здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності потрібно встановити факт ведення діяльності ним як ФОП, спрямованої на виготовлення та реалізацію, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру.
Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі №686/19389/17 (провадження №14-42цс19), від 20 вересня 2018 року у справі №751/3840/15-ц (провадження №14-280цс18), від 04 липня 2018 року у справі №904/7183/17 (провадження №12-153гс18), від 03 жовтня 2019 року у справі №920/50/19 (провадження №12-129гс19) підстав для відступу від них не вбачається.
Як вбачається з матеріалів цивільної справи та не заперечується сторонами, приміщення, власником яких є Л., є нежитловими. Одне з яких використовується відповідачем для здійснення підприємницької діяльності, вказане приміщення згідно наявних в матеріалах справи документах, є магазином.
Під час розгляду справи судом першої інстанції, відповідач неодноразово наполягала на тому, що вказане приміщення є торговельним та використовується нею для здійснення підприємницької діяльності.
Таким чином, зважаючи на те, що нежитлове приміщення, розташоване за адресою: Политавська обл., м. Кременчук, вул. Софіївська (Чапаєва),38/19, використовується відповідачем для розміщення магазину, з метою здійснення господарської, колегія суддів доходить висновку, що відповідач отримує житлово-комунальної послуги, які надаються позивачем, внаслідок здійснення ним господарської діяльності як суб`єктом господарювання у спірному нежитловому приміщенні.
Аналогічні за змістом висновки вже викладалися у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №904/7183/17 (провадження № 12-153гс18).
Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції порушив предметну юрисдикцію спору, помилково розглянув справу в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ч.1ст.377 ЦПК Українисудове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цьогоКодексу.
Згідно п.1 ч.1ст.255 ЦПК Українисуд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Оскільки, суд першої інстанції не встановив природу правовідносин, які виникли між сторонами, неправильно застосував норми процесуального права, судове рішення підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю.
При цьому, згідно ч. 4ст. 377 ЦПК України, у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першоїстатті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.
Згідно статті 256 ЦПК України, якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної п. 1 ч. першої ст. 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
На підставі викладеного, колегія суддів роз`яснює ТОВ «Житлорембудсервіс» право протягом десяти днів, з дня отримання цієї постанови, звернутися до Полтавського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
За таких обставин, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 21 вересня 2022 року підлягає скасуванню.
Провадження у справі за позовом позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлорембудсервіс» до Л. про стягнення заборгованості - закрити.
18 червня 2021 року Б. звернувся до суду з заявою про визнання спадщини відумерлою, де просив суд визнати земельну ділянку площею 0,0414 га, кадастровий номер 5322483800:06:000:0444, яка знаходиться на території СТ «Строитель» Піщанської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області відумерлою спадщиною після смерті Г., 28.08.1942 року народження, яка померла 22.06.2012 року, та передати земельну ділянкуплощею 0,0414 га, кадастровий номер 5322483800:06:000:0444, яка знаходиться на території СТ «Строитель» Піщанської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області у його, Б., власність.
Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 09 грудня 2021 року заяву Б, заінтересовані особи Піщанська сільська об’єднана територіальна громада, Садівницьке товариство "Строитель "Кременчуцького спеціалізованого управління № 503", Р. про визнання спадщини відумерлою задоволено.
Визнано відумерлою спадщину, яка відкрилась після смерті Г., яка померла 22.06.2012 року у вигляді земельної ділянки площею 0,0414га, кадастровий номер 5322483800:06:000:0444, яка знаходиться на території СТ «Строитель» Піщанської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області та передано її у власність Б.
Вказане рішення оскаржено в апеляційному порядку представником зацікавленої особи Р. адвокатом П.
В апеляційній скарзі вона, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просила скасувати рішення місцевого суду та відмовити в задоволенні заяви Б.
24.01.2023 р. до Полтавського апеляційного суду надійшла письмова заява від представника заявника Б. адвоката С., в якій останній, посилаючись на приписи ст. 373, 206 ЦПК України, відмовляється від поданої заяви, та прохає закрити провадження у справі. У заяві представника позивача зазначено, що йому зрозумілі наслідки відмови від поданої заяви.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши заяву представника заявника Б. адвоката С. про відмову від заяви, приходить до висновку про задоволення заяви та закриття апеляційного провадження відповідно до ст.ст. 206, 373 ЦПК України, з огляду на таке.
Відповідно до ч.3 ст.13 ЦПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно ч.ч. 1-3 ст. 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши це у заяві по суті справи, або в окремій письмовій заяві.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.
Відповідно до ч. 2 ст. 256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.
Згідно ст. 373 ЦПК України всуді апеляційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу.
Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 206, 207 цього Кодексу, суд постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно визнає нечинним судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі.
Відповідно до п.3 ч.1ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині.
Колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що заява представника заявника Б. адвоката С. про відмову від заяви про визнання спадщини відумерлою та закриття провадження у справі відповідає вимогам ст. 206 ЦПК України, а тому приймається апеляційним судом із визнанням нечинним судового рішення суду першої інстанції та закриттям провадження у справі щодо заявлених ним вимог.
За таких обставин заяву представника заявника Б. адвоката С. задовольнити.
Визнати нечинним рішення Кременчуцького районногосуду Полтавськоїобласті від 09грудня 2021року.
Таким чином провадження у справі № 536/1055/21 за заявою Б., заінтересовані особи Піщанська сільська об"єднана територіальна громада, Садівницьке товариство "Строитель "Кременчуцького спеціалізованого управління № 503", Р. про визнання спадщини відумерлою.
У грудні 2022 року Г. звернулася до Кременчуцького районного суду Полтавської області із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючих документів.
В обґрунтування заяви зазначила, що 18 листопада 2022 року Г. звернулася до відділу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії по інвалідності. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 25.11.2022 № 163950020872 їй було відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з тим, що до страхового стажу не зараховано періоди з 1982 року по 1997 рік згідно з архівною довідкою від 02.11.2022 № 01-07/192, оскільки її ім`я та по батькові, вказані у довідці, не відповідають паспортним даним. За таких обставин, просить суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме належності Г. наступних документів та відомостей, що в них зазначені: довідки про підтвердження стажу від 02.11.2022 № 01-07/192, виданої Комунальною установою Об`єднаний трудовий архів Козельщинської селищної ради та довідки про нарахування заробітної плати від 03.11.2022 № 01-07/192а, виданої Комунальною установою Об`єднаний трудовий архів Козельщинської селищної ради. Вказує, що встановлення даного факту має юридичне значення, оскільки наддасть можливість реалізувати конституційне право на пенсійне забезпечення.
Ухвалою Кременчуцького районного суду Полтавської області від 28 грудня 2022 року відмовленоу відкритті провадження за заявою Г., заінтересована особа Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про встановлення факту належності правовстановлюючих документів.
З вказаною ухвалою суду не погодилася Г. та подала на неї апеляційну скаргу, в якій прохала ухвалу Кременчуцького районного суду Полтавської області від 28 грудня 2022 року скасувати, а справу направити для продовження розглядудо суду першої інстанції. Апелянт вважає, що ухвала суду першої інстанції є незаконною, необґрунтованою, та такою, що прийнята з порушенням норм матеріального та порушенням норм процесуального права. Посилається на те, що судом неправильно встановлено обставини, що мають значення для справи.
Зокрема вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що вказаний спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства, оскільки заявниця не оскаржує рішення органу Пенсійного фонду України, тому адміністративного спору про право на призначення пенсії по інвалідності в даних правовідносинах немає і бути не може. Також, посилання суду першої інстанції на порядок підтвердження стажу та відповідну судову практику в даному випадку є недоречним, оскільки жодним чином не стосуються факту належності правовстановлюючого документу.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, приходить до висновку, що скарга підлягає до задоволення, ухвала суду першої інстанції-скасуванню, із направленням матеріалів справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи по суті, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до статті 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Так, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області відмовило Г. в призначенні пенсії по інвалідності у зв`язку з відсутністю у заявниці необхідного страхового стажу. Зокрема тому, що до такого стажу не зараховано період роботи з 1982 року по 1997 рік згідно з архівною довідкою від 02.11.2022 року №01-07/192, оскільки ім`я та по батькові зазначеної особи ( К., К., Г., Г., Г.) не відповідає паспортним даних заявниці Г.
Тобто, органами Пенсійного фонду України ставиться під сумнів належність саме Г., 18.04.1967 р.н. РНОКПП 2457913866 , довідки про підтвердження стажу від 02.11.2022 року №01-07/192, виданої Комунальною установою Об`єднаний трудовий архів Козельщинської селищної ради.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі за заявою Г., суд першої інстанції виходив з того, що в даних правовідносинах вбачається спір про право на призначення пенсії по інвалідності, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки фактично стосується рішень та дій управління Пенсійного фонду України, його посадових осіб щодо не призначення заявниці пенсії за відсутності необхідного страхового стажу.
Однак, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм чинного цивільного процесуального законодавства, а тому підлягає скасуванню і направленню справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Так, відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.
Тобто, критерієм наявності спору про право у справах окремого провадження є сама можливість виникнення, зміни або припинення прав та обов`язків у третіх осіб внаслідок встановлення певного факту навіть за відсутності заперечень таких осіб.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що встановлення факту належності правовстановлюючого документа Г. необхідно для призначення пенсії по інвалідності, оскільки документи, якими вона підтверджує свій страховий стаж, містять розбіжності з її паспортними даними, а тому необхідно надати уточнюючі докази їх приналежності заявнику.
З наданих матеріалів справи вбачається, що Г. звернулася до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме належності їй архівних довідок, зважаючи на те, що даний факт наддасть їй можливість реалізувати її конституційне право на пенсійне забезпечення.
Висновки суду першої інстанції в цій частині є необґрунтованими, оскільки заявниця не оскаржує рішення органу Пенсійного фонду України про відмову у призначенні пенсії (встановлення факту наявності трудового стажу), а тому адміністративного спору про право на призначення пенсії по інвалідності в даних правовідносинах немає.
Судові рішення ВС, на які посилається суд першої інстанції в своєму рішенні, не підтверджують обґрунтованість висновків суду першої інстанції, оскільки обставини справи та зміст вимог з якими в них зверталися заявники, є не тотожними, оскільки в тих випадках заявники фактично оскаржували рішення Комісій щодо підтвердження періодів роботи, які дають право на призначення пенсії, а не прохали підтвердити належність правовстановлюючих документів.
Відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КабінетуМіністрів Українивід 12серпня 1993року №637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами ПФУ.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
У судовому порядку відповідно до п. 26 зазначеного Порядку встановлюється лише факт приналежності документа, що підтверджує трудовий стаж, якщо ім`я, по батькові та прізвище, які зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові або прізвищем особи за паспортом або свідоцтвом про народження.
Тобто встановлення фактів наявності трудового стажу здійснюється органами ПФУ.
Наведенні вище положення закону вказують на те, що оскільки встановлення фактів наявності трудового стажу здійснюється органами ПФУ, незгода з їх рішення оскаржується в порядку адміністративного судочинства до суду, окрім випадку передбачено п. 26 зазначеного Порядку, коли особа без оскарження рішення про відмову у призначенні пенсії має право в судовому порядку встановити лише факт належності документів, що підтверджують трудовий стаж.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Стаття 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.
Ключовими принципами ст. 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
У справі «Беллет проти Франції» (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Таким чином, суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі позбавив позивача права на справедливий та своєчасний розгляд справи за його позовною заявою та практично обмежив доступ до правосуддя, що є порушенням вимог ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За таких обставин, доводи апелянта є обґрунтованими. Допущення зазначених порушень процесуальних норм призвело до необґрунтованого припинення розгляду позову та створення перешкод для захисту порушених прав позивача у спосіб передбачений законом.
З урахуванням вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги,скасування ухвали Кременчуцькогорайонного суду Полтавської області від 28 грудня 2022року та направлення справи до суду першої для продовження розгляду.
Апеляційну скаргу Г. - задовольнити.
Ухвалу Кременчуцького районного суду Полтавської області від 28 грудня 2022року скасувати, матеріали справи повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
Діловод Катерина ВАСІЛІШИНА
_03_03.png)
