Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Аналіз причин скасування та зміни судових рішень Кременчуцького районного суду Полтавської області по цивільних справах
станом на 01.04.2021 року
На виконання п.п.3.6 плану роботи Кременчуцького районного суду Полтавської області на 2021 рік, затвердженого наказом голови суду від 23.12.2020 року № 37-ОД, мною, діловодом суду Романовською Л.В. було проведено аналіз причин скасування та зміни судових рішень Кременчуцького районного суду Полтавської області по цивільних справах станом на 01.04.2021 року.
Аналіз проведено на підставі: копії ухвал (рішень) колегій суддів судової палати з розгляду цивільних справ (наряд № 02-03 « Копії рішень Полтавського апеляційного суду стосовно перегляду судових рішень постановлених судом у цивільних справах) та копій постанов колегій суддів судової палати Касаційного цивільного суду (наряд № 02-04 «Копії рішень Великої палати Верховного суду Касаційного цивільного, кримінального, адміністративного судів у складі Верховного суду стосовно перегляду судових рішень постановлених судом у цивільних справах) кожного із суддів, працюючих впродовж 2020 року.
Станом на 01.04.2021 року встановлено, що у 2021 році в порядку цивільного судочинства за захистом своїх законних прав, свобод та інтересів звернулось 696 громадян.
В порівнянні з аналогічним періодом минулого року кількість цивільних справ позовного провадження зменшилась на 42 справи, та склала 440 справ . Кількість справ окремого провадження збільшилась на 8 справ – та становить 31 справа, кількість справ наказного провадження збільшилась на 15 справ та становить 46 справ, кількість заяв про забезпечення доказів, позову до подання позовної заяви збільшилась на 2 заяви, та становить 3 заяви, кількість заяв про перегляд заочного рішення не змінилась та становить – 6 заяв, кількість заяв про перегляд рішень, ухвал суду чи судових наказів у зв’язку з нововиявленими або виключними обставинами зменшилась на 1 заяву та становить 1 заяву, кількість скарг на дії або бездіяльність виконавчої служби зменшилась на 6 справ – та становить 4 справи, кількість клопотання, подання, заяви, у порядку виконання судових рішень та рішень інших органів зменшилась на 28 справ – та становить 34 справи.
Згідно статистичних даних впродовж зазначеного періоду до Полтавського апеляційного суду направлено 12 цивільних справ, з них: 3 справи повернулися з Полтавського апеляційного суду, та 9 цивільних справ перебувають на рогляді в Полтавськоиу апеляційному суді.
Якість розгляду цивільних справ станом на 01.04.2021 року по суддям становить:
суддя Клименко С.М. – по 8 цивільним справам рішення суду оскаржено, з них 1 цивільна справа повернулася, по якій рішення суду першої інстанції скасовано, та 7 цивільних справ перебувають на розгляді;
суддя Колотієвський О.О. – по 4 цивільним справам рішення суду оскаржено, 2 справи повернулись з Полтавського апеляційного суду, з яких 1 рішення залишено без змін, та по 1 справі апеляційну скаргу повернуто скаржнику.
Як правило, рішення суду відповідають вимогам ст. 263 ЦПК України, тобто є вмотивованими і ясно викладеними. Поряд з цим мають місце факти постановлення рішень, які не відповідають вимогам про їх законність і обґрунтованість.
Причинами скасування рішень Кременчуцького районного суду Полтавської області протягом вказаного періоду були:
Вважаю за необхідне розглянути випадки скасування рішень суду з метою недопущення подібних порушень в подальшій роботі суду.
Найчастіше причинами скасування (зміни) рішень (ухвал, постанов) у справах є порушення судом норм процесуального права (рішення суду основане на висновках, які не відповідають обставинам справи або не досліджено обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, не повно з’ясовано обставини справи, без належної оцінки доказів).
Порушення норм процесуального права є підставою для скасування рішення, тільки тоді коли це порушення привело до неправильного вирішення справи. Істотними порушеннями при ухваленні рішення суду є відсутність вказівки у рішенні про те, на яких доказах ґрунтуються висновки суду, відсутність мотивів прийняття рішення, відсутність висновку про задоволення однієї частини позову і про відмову в другій його частині.
З урахуванням викладеного, вважаю за необхідне звернути увагу суддів на дотримання норм матеріального та цивільно-процесуального права, на недоліки, які мали місце при розгляді суддями справ та шляхи їх усунення.
Непоодинокі випадки скасування (зміни) рішень (ухвал) є невідповідність висновків суду обставинам справи.
Неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи – це означає, що суд не дослідив усіх передбачених нормою матеріального права юридичних (доказових) фактів, наявність чи відсутність яких впливає на остаточний результат справи, або дослідив факти, не передбачені такою нормою.
Станом на 01.04.2021 року повернуто 3 цивільні справи, які були направлені в 2020 році по яким рішення скасовано Полтавським апеляційним судом, а саме:
Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 04 серпня 2020 року про захист прав та інтересів малолітнього сина шляхом зміни встановленого порядку та способу участі батька у вихованні дитини – відмовлено.
Не погодившись з даним рішенням суду першої інстанції, П. оскаржила його в апеляційному порядку.
Посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Х., а її позовні вимоги задовольнити наступним чином: змінити незаконні, необґрунтовані та такі, що суперечать інтересам дитини способи участі у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином Х., встановлені рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 06 грудня 2018 року №1654, встановивши:
-систематичні побачення першої та третьої суботи місця з 16 годин до 20 годин у присутності матері дитини з відвідуванням культурно-масових, спортивних, розважальних, оздоровчих закладів, в залежності від стану дитини, погодних умов та режиму дитини, якщо останні це дозволять;
-систематичні побачення кожної другої та четвертої неділі місяця з 09 годин до 13 годин у присутності матері дитини П., з відвідуванням культурно-масових, спортивних, розважальних, оздоровчих закладів, в залежності від стану дитини, погодних умов та режиму дитини, якщо останні це дозволять;
-періодичні побачення щороку у день народження дитини з 09 годин до 13 годин у присутності матері дитини П. з відвідуванням культурно-масових, спортивних, розважальних, оздоровчих закладів, в залежності від стану дитини, погодних умов та режиму дитини, якщо останні це дозволять;
-періодичні побачення щороку 1 січня на Новий Рік та в День Святого Миколая 19 грудня в узгоджений час та місці з матір`ю дитини у присутності матері дитини П. з відвідуванням культурно-масових, спортивних, розважальних, оздоровчих закладів, в залежності від стану дитини, погодних умов та режиму дитини, якщо останні це дозволять;
-побачення батька з сином здійснювати у присутності матері дитини у громадських місцях культурно-масових, спортивних, розважальних, оздоровчих закладах, що призначені для повноцінного розвитку, оздоровлення, відпочинку дитини та відповідають віку та стану здоров`я дитини.
Вважає, що судом порушено вимогу публічного проголошення рішення суду, закріплену ст. 268 ЦПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, оскільки 4 серпня 2020 року проголошено лише вступну та резолютивну частину оскаржуваного судового рішення, проте в зазначений судом день та час проголошення повного тексту вказаного судового рішення не відбулось.
Також порушено її право на справедливий суд, оскільки суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, встановив графік зустрічей дитини з батьком, не вважаючи при цьому за необхідне зважати на стан здоров`я дитини, режим дня, харчування, відпочинку, навчально-виховний процес, вирішивши, що вона повинна надавати дитину одну людині, яка не може сама, без неї, виконати всі функції по догляду за дитиною, та незрозуміло де має місце проживання, до того ж навіть в ті години, коли в дитини за режимом має бути денний сон. При цьому за рішенням суду вона повинна віддавати дитину одну не тільки в дні народження відповідача і сина, але й і в день народження багато- чисельних родичів. До того ж, задовольняючи позовні вимоги за зустрічним позовом, суд навіть не зазначив про обов`язок повернення дитини до місця проживання дитини з матір`ю.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, підтверджується наявними у справі доказами, та не заперечуються жодною зі сторін, що під час спільного проживання П. та Х. 16 березня 2017 року у них народився син Х.. Дитина проживає разом з матір`ю П..
При вирішенні даного спору районним судом встановлено, що Х. цікавиться життям дитини, бажає спілкуватися з сином, брати участь у його вихованні, що підтверджується поясненнями позивача, про те, що вона ніколи не чинила відповідачу перешкод у спілкуванні та зустрічах із сином, зокрема, 15 грудня 2018 року надала можливість відповідачу бачитися з дитиною без її присутності, що свідчить про те, що П. була впевнена у тому, що Х., як батько дитини, зможе виконати свої батьківські обов`язки без її присутності, хоча заявляє про зворотне.
Також, судом встановлено, що Х., піклується про свого малолітнього сина, придбає дитині іграшки та одяг, що зокрема підтверджено в судовому засіданні відповідними доказами, а також не заперечувалось матір`ю дитини П..
При цьому, суд при вирішенні справи також враховував активне бажання батька брати участь у вихованні та спілкуванні зі своїм сином, тому вважав, що періодичні тимчасові побачення та спілкування батька з дитиною без присутності матері є доцільними, оскільки право батька на спілкування з дитиною є його незаперечним правом, а спілкування дитини з батьком відповідає його інтересам.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками районного суду, як правомірними, об`єктивними та обґрунтованими. Також не вбачає порушення вимог публічного проголошення рішення суду, з огляду на те, що нормами ч. 1 ст. 268 ЦПК України передбачена можливість проголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення суду.
Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції щодо відмови у повному обсязі в задоволенні позовних вимог П., а також в частині визначеного судом способу участі Х. у вихованні та спілкуванні з дитиною.
При цьому апеляційний суд виходить з наступного.
Згідно зі ст. ст. 18, 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 №789-ХII, чинної для України з 27.09.1991, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання та розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку дитини.
Згідно з п. 3 ст. 9 Конвенції про права дитини, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з кожним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Відповідно до положень ч. 8 ст. 7 Сімейного кодексу України, ст.11Закону України«Про охоронудитинства» регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів дитини.
Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).
Статтею 153СК України передбачено, що мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Відповідно до ч. 1 ст.12Закону України«Про охоронудитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки та особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно з ч. ч. 2, 3 ст.157СК України той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
09 грудня 2020 року постановою Полтавського апеляційного суду апеляційну скаргу П. – задоволено частково. Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 04 серпня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення.
Ухвалою Кременчуцького районного суду Полтавської області від 15 квітня 2020 року заяву Капіноса М.С про забезпечення позову задоволено.
Не погодившись з даним рішенням суду першої інстанції, П. оскаржила його в апеляційному порядку.
Не погодившись з даною ухвалою, представник ПрАТ «СК «ВУСО» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви К. про забезпечення позову.
Колегія суддів Полтавського апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги.
Згідно частин першої, другої статті 367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту 2 частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
По справі встановлено, що 15 квітня 2020 року К. звернувся до Кременчуцького районного суду Полтавської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» про захист прав споживача страхових послуг та відшкодування майнової і моральної шкоди на загальну суму 607847,02 грн.
Ухвалюючи про забезпечення вказаного позову, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду та дійшов висновку про необхідність накладення арешту на кошти відповідача на суму стягнення, вважаючи такий захід забезпечення позову належним та співмірним із заявленими позовними вимогами.
Колегія суддів апеляційного суду з висновками суду першої інстанції погодитись не може, зважаючи на таке.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують обґрунтовані побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову К. шляхом накладення арешту на поточні банківських рахунки страховика - ПрАТ «СК «ВУСО», суд першої інстанції не здійснив оцінки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття таких заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, не встановив імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів та не забезпечив збалансованості інтересів сторін та запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, що призвело до ухвалення помилкового судового рішення.
Оскільки наявність реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову К. про стягнення страхового відшкодування та моральної шкоди по справі не встановлено, заява позивача про забезпечення позову є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення.
11 січня 2020 року постановою Полтавського апеляційного суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» - задоволено.
Ухвалу Кременчуцького районного суду Полтавської області від 15 квітня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення.
У січні 2020 року позивач К. звернувся до суду із позовом до К. про зменшення розміру аліментів.
Відповідно до рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 8 жовтня 2020 року позов К. задоволено.
Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач М. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог К. відмовити в повному обсязі.
Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту 2 частини першої якої, за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Виходячи з викладеного, внаслідок порушення судом першої інстанції норм матеріального права, місцевим судом ухвалено помилкове рішення про зменшення розміру аліментів, що відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для його скасування та ухвалення нового рішення.
Колегія суддів рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 08 жовтня 2020 року скасовує та ухвалює нове рішення.
Рішенням Кременчуцького районного судуПолтавської області від 22 липня 2020 року позов Г. до К., Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної злочином, стягнення страхового відшкодування - задоволено частково.
Стягнуто з К. на користь Г. 1563,81 грн. 81 коп. матеріальної шкоди та 10000 гривень моральної шкоди.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з К. на користь держави 352 гривні 40 копійок судового збору.
Додатковим рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 23 грудня 2020 року стягнуто з К. на користь держави 1057 гривень 60 копійок судового збору.
Не погодившись із рішенням місцевого суду, його в апеляційному порядку оскаржив Г., та просив скасувати рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 22 липня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог до відповідача ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», та ухвалити в цій частині нове рішення, яким вимоги позивача в цій частині задовольнити, стягнувши з ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» на користь Г. страхове відшкодування в сумі 50000 грн.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до полісу серії АС № 8430552 цивільно-правова відповідальність відповідача К. була застрахованаза договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів устраховій компанії «Княжа Вієнна Іншуранс Груп». На момент настання страхового випадку зазначений договір страхуваннята самполіс ОСЦПВ були чинними. Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілого, становить 50000, 00 грн.
Таким чином,з оглядуна зазначені положення чинного законодавства та на явні у матеріалах справи докази, колегія суддіввважає, що з ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» на користь Г. підлягає стягненню страхове відшкодування в сумі 50000,00 грн
Разом з тим, заперечення відповідача ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» про те, що позивач не звертався до страховика у встановлений законом строк для отримання страхового відшкодування, підлягають відхиленню з огляду на наступне.
Право особи у випадку завдання шкоди кримінальним правопорушенням, передбаченим статтею 286 КК України, порушене саме фактом заподіяння такої шкоди. А тому особа вправі самостійно обирати способи відшкодування такої шкоди. Це також узгоджується зі статтями 15, 16 ЦК України.
Судді апеляційної інстанції перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції прийшли до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 22 липня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог до відповідача ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення вимог позивача.
Колегія суддів рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 22 липня 2020 року скасовує та ухвалює нове рішення.
Ухвалою Кременчуцького районного суду Полтавської області від 12 червня 2020 року скаргу П. на дії державного виконавця Крюківського відділу державної виконавчої служби міста Кременчук ГТУЮ у Полтавській області Д. щодо неправомірно складеної довідки-розрахунку заборгованості по аліментам за доволено частково.
Не погодившись з ухвалою місцевого суду її в апеляційному порядку оскаржив К. посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просив скасувати ухвалу місцевого суду та відмовити в задоволенні скарги П.
Також, не погодившись з ухвалою місцевого суду її в апеляційному порядку оскаржила П. посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просила скасувати ухвалу місцевого суду в частині відмови в задоволенні скарги та постановити в цій частині нове рішення про задоволення скарги. Вважаючи, що їй безпідставно було відмовлено в проведенні перерахунку боргу за період до 08.02.2018 року.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 05 жовтня 2020 року апеляційну скаргу П. залишено без задоволення. Апеляційну скаргу задоволено частково.
Ухвалу Кременчуцького районного суду Полтавської області від 12 червня 2019 року скасовано та постановлено нову ухвалу, якою у задоволені скарги П. відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 13 січня 2021 року скасовано постанову Полтавського апеляційного суду від 05 жовтня 2020 року, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Також, апеляційний суд, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених в суді першої інстанції, дійшов висновку, що апеляційні скарги слід задовольнити частково з таких підстав.
Згідно п. 2 ч. 1ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Колегія суддів не може погодитись з таким висновком місцевого суду з наступних підстав.
Згідно ст. 194 СК України аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за десять років, що передували пред`явленню виконавчого листа до виконання. Якщо за виконавчим листом, пред`явленим до виконання, аліменти не стягувалися у зв`язку з розшуком платника аліментів або у зв`язку з його перебуванням за кордоном, вони мають бути сплачені за весь минулий час. Заборгованість за аліментами, які стягуються відповідно до статті 187 цього Кодексу, погашається за заявою платника шляхом відрахувань з його заробітної плати, пенсії, стипендії за місцем їх одержання або стягується за рішенням суду. Заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття, а у випадку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу, - до досягнення нею двадцяти трьох років.
Отже, при вирішенні спорів щодо розміру заборгованості із сплати аліментів слід керуватися тим, що аліменти обраховуються не тільки із заробітної плати, отриманої боржником, але також і з інших видів доходів.
При цьому у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 року (справа №760/4569/18-ц), на яку зроблене посилання в апеляційній скарзі П. відсутні висновки про можливість ігнорування (незастосування) приписів пункту 13 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів, затвердженого постановою КМУ №146 від 26.02.1993 року, про те, що утримання аліментів провадиться з суми заробітку (доходу), що належить особі, яка сплачує аліменти, після утримання з цього заробітку (доходу) податків.
Отже, апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги К. про відсутність підстав для скасування довідки розрахунку від 27.11.2019 року.
Виконуючи вимоги ч.4 ст.263 ЦПК України, апеляційний суд визнає слушними доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про відсутність підстав для включення у дохід боржника сум, отриманих від продажу нерухомого майна у 2018 році, для обчислення розміру аліментів.
Що стосується тверджень П. про застосування присів ст.61 СК України у питанні визначення суми доходу боржника, тобто врахування також і доходів його дружини, апеляційний суд вважає їх необґрунтованими з таких підстав.
За змістом ст.60, ст.61 СК України майно, у тому числі і грошові кошти, набуті під час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя.
Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.73 СК України за зобов`язанням одного з подружжя стягнення може накладене лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.
При вирішенні будь-якого спору щодо дитини у першу чергу мають бути забезпечені права ті інтереси самої дитини.
Проте, аналіз наведених норм права дає підстави обґрунтовано стверджувати, що стягувач у виконавчому провадженні про стягнення аліментів має право на отримання аліментів у межах строку, на який вони були присуджені. При цьому допускається неодноразове пред`явлення виконавчого листа до примусового виконання у межах строку стягнення і за минулий час аліменти стягуються за десять років, що передували пред`явленню виконавчого листа до виконання.
Виходячи з наведеного, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційні скарги К. та П. задовольнити частково та урахуванням встановленого ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про визнання неправомірною довідки-розрахунку від 27.12.2019 року та зобов`язання державного виконавця Крюківського ВДВС м.Кременчука ГТУЮ у Полтавській області здійснити розрахунок заборгованості з урахуванням заборгованості за станом на 08.02.2018 року, а також отриманого боржником К. доходу за весь період примусового виконання виконавчого листа 2-751/2007, виданого Кременчуцьким районним судом м.Кременчука Полтавської області 19.07.2007 року.
Діловод суду Л.В. Романовська
_03_03.png)
