Аналіз причин скасування та зміни судових рішень у кримінальних провадженнях Кременчуцького районного суду Полтавської області станом на 01.01.2026 року

Відповідно до п.3.6 плану роботи Кременчуцького районного суду Полтавської області на 2025 рік, затвердженого наказом в.о. голови суду № 48/ОД від 18.12.2024 року, мною, секретарем суду, Анною Большего було аналізовано причини скасування та зміни судових рішень у кримінальних провадженнях.

Діяльність Кременчуцького районного суду Полтавської області була спрямована на подальше забезпечення конституційних засад судочинства, правильне й однакове застосування матеріального й процесуального законодавства, захист прав і свобод людини, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства й держави.

Аналіз причин помилок, які допущені суддями Кременчуцького районного суду Полтавської області при відправленні правосуддя при розгляді кримінальних проваджень проведено з метою виявлення найбільш характерних помилок та усунення недоліків в діяльності суддів при вирішенні таких справ.

Аналіз проведено на підставі:

- копій рішень Полтавського апеляційного суду стосовно перегляду судових рішень постановлених судом у кримінальних справах та копій рішень Великої палати Верховного суду, Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду стосовно перегляду судових рішень, постановлених судом у кримінальних справах, наявних в наряді № 02-03,02-04 на кожного із суддів, працюючих станом на 01.01.2026 року.

Причинами скасування і змін вироків Кременчуцького районного суду Полтавської області протягом вказаного періоду були:

1) однобічність або неповнота дізнання, досудового чи судового слідства;
2) невідповідність висновків суду, викладених у вироку (постанові), фактичним обставинам справи;
3)неправильне застосування кримінального закону;
4) невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Протягом звітного періоду за 2025 року закінчено провадженням 187 кримінальних проваджень, з яких 97 розглянуто з постановленням вироку (51,87 % від загальної кількості розглянутих кримінальних проваджень); 89 - із закриттям провадження по справі (47,60 % від загальної кількості розглянутих кримінальних проваджень); 1 – застосування примусових заходів медичного характеру (0,53 % від загальної кількості розглянутих кримінальних проваджень).

Залишок на кінець звітного періоду становить 116 кримінальних проваджень (38,30 % від загальної кількості кримінальних проваджень).

З 01.01.2025 по 01.01.2026 року до Полтавського апеляційного суду всього було направлено 7 кримінальних проваджень, з яких 6 перебувають на розгляді в апеляційній інстанції.

Також варто зазначити, що попередньо вказаний період до Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду було направлено 2 справи, одна справа розглянута в касаційній інстанції та повернута до Кременчуцького районного суду, друга справа повернута на новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

3 справи, що направлялися до Полтавського апеляційного суду у 2023 році - були розглянуті судом апеляційної інстанції та повернуті до Кременчуцького районного суду у 2025 році.

Якість розгляду кримінальних проваджень станом на 01.01.2026 року по суддям становить:

суддя Колотієвський О.О. – вироки не оскаржувались.

суддя Баранська Ж.О. – по 2 кримінальним провадженням вирок залишено без змін; по 1 кримінальному провадженню вирок змінили, 1 кримінальне провадження перебуває на розгляді в Полтавському апеляційному суді;

суддя Клименко С.М. – 2 кримінальних провадження перебуває на розгляді в Полтавському апеляційному суді;

суддя Река А.С. – 1 кримінальне провадження перебуває на розгляді в Полтавському апеляційному суді.

Станом на 01.01.2026 року повернуто 2 кримінальні справи, які були направлені в 2023 році по якій вирок змінено Полтавським апеляційним судом, а саме:

1.Справа №536/1268/23 (суддя Река А.С.):

Вироком Кременчуцького районного суду Полтавської області від 29.09.2023 року визнано винним К. у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п’ять) років.

На підставі ч.1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків, частково приєднати невідбуту частину покарання, призначеного вироком Кременчуцького районного суду Полтавської області від 17 травня 2023 року, та остаточно призначити покарання К. у виді позбавлення волі на строк 5 (п’ять) років 1 (один) місяць.

Міру запобіжного заходу К. до набрання вироком законної сили залишити без змін – тримання під вартою.

Строк відбування покарання К. обчислювати з дня набрання вироком законної сили, зарахувавши, відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, у строк покарання термін попереднього ув'язнення з 23 червня 2023 року по дату набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі у відповідності до вимог ст.72 КК України.

На вирок суду подана апеляційна скарга, в якій К. просить застосувати до нього ст.69 КК України та дати остаточний строк покарання у вигляді 5(п’яти) років позбавлення волі.

Обвинувачений підтримав апеляційну скаргу частково , водночас заявив клопотання про закриття кримінального провадження на підставі п.4-1 ч.1 ст. 284 КПК України.

Прокурор не заперечив проти закриття кримінального провадження.

Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» від 18 липня 2024 року № 3886-IX (далі Закон №3886-ІХ), який набрав чинності 09.08.2024, встановлено, що дії щодо викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати у розмірі до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян є дрібною крадіжкою, за яку настає відповідальність за ст.51 КУпАП.

Таким чином, відповідно до вказаного Закону, дрібної крадіжкою, за яке передбачене адміністративне стягнення вважається крадіжка, сума викрадення якої не перевищує 2х неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

З 09.08.2024 сума викраденого майна, яка не перевищує 2х неоподаткованих мінімумів доходів громадян, є дрібною крадіжкою та особа повинна нести відповідальність за відповідною частиною ст. 51 КУпАП.

Таким чином, внесені законодавцем зміни про кримінальну відповідальність призвели до часткової декриміналізації діяння, і дія Закону має зворотну дію у часі, тому скасовує кримінальну відповідальність у разі заподіяння злочином меншої шкоди, ніж встановлено нормою закону.

Пунктом 4-1 частини 1 статті 284 КПК України визначено, що кримінальне провадження закривається, якщо втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду апеляційну скаргу обвинуваченого К. задоволено частково.

Клопотання обвинуваченого К. задоволено.

Вирок Кременчуцького районного суду Полтавської області від 29 вересня 2023 року, щодо К. за ч. 4 ст. 185 КК України та призначення покарання на підставі ч. 1 ст. 71 КК України скасувано та закрито кримінальне провадження щодо К. за ч. 4 ст. 185 КК України на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв’язку з втратою чинності закону, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.

Вирок Кременчуцького районного суду Полтавської області від 17.05.2023 року щодо К. за ч. 2 ст. 190 КК України виконувати самостійно.

Запобіжний захід щодо К. у виді тримання під вартою скасувати, звільнивши К. з-під варти негайно.

2.Справа №536/789/23 (суддя Колотієвський О.О.):

Вироком Кременчуцького районного суду Полтавської області від 12.06.2023 року визнано винним Л. у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 309 КК україни та призначити йому покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України звільнити Л. від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк терміном на 1 рік.

Вирішено долю речових доказів.

В апеляційній скарзі прокурор порушує питання про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність, оскільки обвинувачений Л. досяг пенсійного віку, а тому відповідно до положень ч.3 ст.61 КК України до нього не могло бути застосовано покарання у виді обмеження волі. У зв’язку з цим прохає ухвалити новий вирок, яким призначити обвинуваченому покарання за ч.1 ст.309 КК України у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн.

Висновки суду про винуватість Л. у вчиненні кримінального правопорушення за наведених у вироку обставин та кваліфікація його дій за ч.1 ст.309 КК України в апеляційній скарзі не спростовуються.

Разом з тим, призначаючи покарання, суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність та порушив правила призначення покарання, про що обґрунтовано наголошує прокурор в апеляційній скарзі.

Приписами ч.3 ст.61 КК України встановлено, що обмеження волі не застосовується до осіб, що досягли пенсійного віку.

Як вбачається з матеріалів провадження, Л. народився 10 жовтня 1961 року і на час постановлення вироку досяг пенсійного віку, що ніким із учасників провадження не заперечується.

За таких обставин призначення Л. покарання у виді обмеження волі є неприпустимим.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням має умовний характер: призначений захід примусу хоча й не застосовується, однак у перспективі особа звільняється від його відбування за умови виконання встановлених судом обов`язків протягом іспитового строку. Упродовж цього строку засуджений піддається заходам системного контролю за його поведінкою, які становлять втручання держави у сферу приватного життя людини і передбачають низку обмежень її особистих прав. Правовим наслідком невиконання відповідних обов`язків згідно із ч.2 ст.78 КК України є направлення особи судом для відбування призначеного покарання.

Натомість покарання у виді штрафу вичерпується необхідністю сплати грошового стягнення і не передбачає покладення на засудженого будь-яких додаткових обов`язків, заборон чи обмежень. Та обставина, що виконання стягнення шляхом одноразового платежу в окремих випадках може становити для особи значний матеріальний тягар, компенсується нормативно закріпленим обов`язком суду дослідити майновий стан винного та можливістю розстрочення виплати штрафу (ч. 4 ст. 53 КК України).

Ураховуючи наведене, беручи до уваги конкретні обставини провадження, його наслідки, всі дані про особу обвинуваченого, колегія суддів вважає за можливе застосувати до Л. покарання у виді мінімального штрафу, передбаченого в даному випадку кримінальним законом, про що прохає прокурор в апеляційній скарзі.

Апеляційну скаргу першого заступника керівника Полтавської обласної прокуратури П. задовольнити.

Вирок Кременчуцького районного суду Полтавської області від 12 червня 2023 року щодо Л. змінити.

Призначити Л. за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.309 КК України, покарання у виді штрафу в розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень.

В іншій частині вирок суду залишити без змін.

Станом на 01.01.2026 року повернуто 4 кримінальні справи, які були направлені в 2024 році по яким вирок змінено Полтавським апеляційним судом, а саме:

1.Справа №536/1942/24 (суддя Колотієвський О.О.):

Вироком Кременчуцького районного суду Полтавської області від 15.08.2024 року визнано винним К. у вчиненні кримінальних правопорушень за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України та призначити покарання:

- за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358 КК України у виді штрафу в розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що в перерахунку становить 1700 гривень;

- за ч. 4 ст. 358 КК України у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що в перерахунку становить 850 гривень.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом повного складання покарань, остаточно призначити К. покарання у виді штрафу в розмірі 150 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 2550 гривень.

Вирішено долю речових доказів.

У поданій апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду змінити частині призначення покарання К. за ч.5 ст.27, ч.1 ст.358 КК України та звільнити К. від призначеного за цією статтею КК України покарання у виді 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, на підставі ст. 49 КК України, у зв’язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності, виключити з вироку посилання на застосування ч.1 ст.70 КК України та вважати К. засудженим за ч.4 ст.358 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень.

Зазначає, що кримінальний проступок, передбачений ч.5 ст.27, ч.1 ст.358 КК України, за який передбачене КК України максимальне покарання у виді 3 років обмеження волі, обвинувачений К., вчинив у 2016 році, тобто з часу його вчинення минуло понад 3 роки та минули передбачені ст.49 КК України строки притягнення до кримінальної відповідальності.

Як правильно зазначає прокурор у своїй апеляційні скарзі, вирок суду щодо К. підлягає зміні у частині призначення покарання у зв’язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосуванням судом закону, який підлягає застосуванню та застосування закону, який не підлягає застосуванню.

К. засуджений за кримінальний проступок, передбачений ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358 КК України, який ним вчинено у 2016 році. Тобто, з часу його вчинення пройшло понад три роки, а отже минули строки притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду апеляційну скаргу першого заступника керівника Полтавської обласної прокуратури П. - задоволено.

Вирок Кременчуцького районного суду Полтавської області від 15.08.2024 відносно К. змінено в частині призначення К. покарання за ч.5 ст. 27 ч. 1 ст. 358 КК України.

Звільнити К. від призначеного вироком Кременчуцького районного суду Полтавської області від 15.08.2024 покарання за ч.5 ст. 27 ч. 1 ст. 358 КК України у виді штрафу в розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, на підставі статті 49 КК України у зв’язку із закінченням строку притягнення до кримінальної відповідальності.

Виключити з вироку Кременчуцького районного суду Полтавської області від 15.08.2024 посилання на призначення К. покарання за сукупністю злочинів на підставі ч.1 ст.70 КК України.

Вважати К. засудженим за ч.4 ст.358 КК України до покарання, призначеного судом першої інстанції, у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень.

В іншій частині вирок суду залишити без змін.

2.Справа №536/1529/21 (суддя Колотієвський О.О.):

Вироком Кременчуцького районного суду Полтавської області від 05.06.2024 року визнано винним Р. у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 289 КК України, призначивши покарання:

- за ч. 2 ст. 186 КК України – 5 років позбавлення волі;

- за ч. 2 ст. 289 КК України – 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна належного обвинуваченому;

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити Р. покарання у виді 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна належного обвинуваченому.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України зарахувати покарання призначене за вироком Автозаводського районного суду м. Кременчука від 07.09.2021 року та шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити Р. покарання у виді 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна належного обвинуваченому.

Обрати відносно Р. до вступу вироку в законну силу запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Строк відбуття покарання рахувати з 13 серпня 2021 року.

Вирішено долю речових доказів.

В апеляційних скаргах з внесеними змінами обвинувачений та його захисник прохають зарахувати Р. строк його попереднього ув’язнення у даному провадженні відповідно до положень ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону України №838-VIII з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.

Винуватість Р. у вчиненні злочинів за наведених у вироку обставин та кваліфікація його дій за ч.2 ст.186 і ч.2 ст.289 КК України не оспорюється в апеляційних скаргах зі зміненими доводами.

Визначаючи вид та розмір покарання, місцевий суд дотримався вимог ст.65, ст.50, ч.1 та ч.4 ст.70 КК України, належним чином врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, відсутність обставин, що пом’якшують покарання та обставину, яка його обтяжує, а також дані про особу винного.

Покарання у встановленому місцевим судом розмірі, на думку колегії суддів, є необхідним і достатнім для виправлення Р. та попередження нових злочинів і є справедливим та не заперечується в апеляційних скаргах.

Доводи сторони захисту про необхідність застосування положень ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону України №838-VIII є слушними.

Якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно) і щодо неї продовжували застосовуватися заходи попереднього ув’язнення після 21 червня 2017 року, тобто після набрання чинності Законом № 2046-VIII, то під час зарахування попереднього ув’язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону № 838-VIII.

В такому разі Закон №838-VIII має переживаючу (ультраактивну) дію. Застосування до таких випадків Закону №2046-VIII є неправильним, оскільки зворотна дія Закону №2046-VIII як такого, що «іншим чином погіршує становище особи», відповідно до ч. 2 ст. 5 КК України не допускається.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду апеляційні скарги обвинуваченого Р. та його захисника Я., з внесеними змінами, задоволено.

На підставі ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону України №838-VIII зарахувати Р. в строк покарання строк попереднього ув’язнення з 13 серпня 2021 року по 29 січня 2025 року з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.

3.Справа №536/1398/22 (суддя Клименко С.М.):

Вироком Кременчуцького районного суду Полтавської області від 26.06.2024 року визнано винним Т. у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, призначивши покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п’ять) років.

На підставі ч.4 ст.70 КК України за сукупністю злочинів до призначеного за цим вироком покарання частково приєднати невідбуті покарання за вироками Козельщинського районного суду Полтавської області від 10.11.2022 та Кременчуцького районного суду Полтавської області від 18.05.2023 і остаточно визначити Т. покарання в виді позбавлення волі на строк 5 (п’ять ) років і 6 (шість) місяців.

Обрати Т. запобіжний захід - тримання під вартою, початок строку відбування покарання обчислювати з 26.06.2024.

Зарахувати Т. в строк відбування покарання за даним вироком повністю відбуте ним покарання за вироками Козельщинського районного суду Полтавської області від 10.11.2022 та Кременчуцького районного суду Полтавської області від 18.05.2023, а саме: за період часу з 10.11.2022 по 25.06.2024 включно.

В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду змінити у зв᾿язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосуванням закону, який не підлягав застосуванню, та призначити Т. покарання за ч. 4 ст. 185 КК України 5 років позбавлення волі.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання призначених покарань за цим вироком та за вироками Козельщинського районного суду Полтавської області від 10.11.2022, Кременчуцького районного суду Полтавської області від 18.05.2023, остаточно визначити покарання у виді 5 років 6 місяців позбавлення волі.

Свої вимоги обгрунтовує тим, що при призначенні покарання обвинуваченому за сукупністю кримінальних правопорушень суд хоча й послався на ч. 4 ст. 70 КК України, однак, помилково застосував принцип складання покарань за сукупністю вироків, передбачений ч.1 ст.71 КК України.

В апеляційній скарзі захисник просить вирок суду скасувати та виправдати Т. за ч. 4 ст. 185 КК України, а кримінальне провадження закрити.

При призначенні покарання суд на виконання вимог закону, передбачених ст.ст. 50, 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким; думку потерпілої щодо призначення обвинуваченому покарання з урахуванням чинного законодавства; особу обвинуваченого, який раніше неодноразово був засуджений за вчинення корисливих кримінальних правопорушень, вину у вчиненому протиправному діянні не визнав, не працює, не одружений, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває; відсутність обставин, які пом’якшують та обтяжують покарання.

З урахуванням викладеного, місцевий суд дійшов правильного висновку про необхідність призначити Т. за ч. 4 ст. 185 КК України покарання у вигляді позбавлення волі в межах санкції інкримінованої статті.

Разом з тим, апеляційні доводи сторони обвинувачення щодо неправильного застосування місцевим судом закону України про кримінальну відповідальність при призначенні остаточного покарання Т., є слушними.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що Т. до ухвалення оскаржуваного вироку, був засуджений вироками Козельщинського районного суду Полтавської області від 10.11.2022 та Кременчуцького районного суду Полтавської області від 18.05.2023, які на час ухвалення вироку Кременчуцьким районним судом Полтавської області від 26.06.2024 набули законної сили.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що кримінальне правопорушення у даному провадженні Т. вчинив з 16.07.2022 по 18.07.2022, тобто до ухвалення попередніх вироків.

Вимоги ч. 4 ст. 70 КК України передбачають, що у разі якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку, покарання обвинуваченому призначається за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті.

Тобто, відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

Проте місцевий суд, не зважаючи на вимоги ч. 4 ст. 70 КК України, призначив Т. покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового приєднання до покарання, призначеного за вироком Кременчуцького районного суду Полтавської області від 26.06.2024, невідбутої частини покарання за попередніми вироками, що суперечить вимогам діючого законодавства. Тому вирок в цій частині необхідно змінити у звʼязку з неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду апеляційну скаргу прокурора задоволено.

Апеляційну скаргу захисника – адвоката Д. в інтересах обвинуваченого Т. залишено без задоволення.

Вирок Кременчуцького районного суду Полтавської області від 26.06.2024, щодо Т. змінено в частині призначеного покарання.

Вважати Т. засудженим за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання, призначеного місцевим судом, у вигляді 5 років позбавлення волі.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання покарання, призначеного за цим вироком, та покарань, призначених вироками Козельщинського районного суду Полтавської області від 10.11.2022 та Кременчуцького районного суду Полтавської області від 18.05.2023, визначити остаточне покарання у виді 5 років 6 місяців позбавлення волі.

У іншій частині вирок суду залишити без змін.

4.Справа №536/341/20 (суддя Баранська Ж.О.):

Вироком Кременчуцького районного суду Полтавської області від 22.07.2024 року визнано винним Б. у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, призначивши покарання у виді позбавлення волі строком на 8 (вісім) років.

Початок строку відбування покарання Б. обчислювати з моменту його фактичного затримання в порядку виконання цього вироку.

Застосувати відносно Б. запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання до набрання вироком законної сили, але не більше ніж на 2 місяці з моменту його проголошення.

Скасовано накладений арешт на майно, вирішено порядок стягнення судових витрат та долю речових доказів.

В апеляційній скарзі адвокат М. – захисник в інтересах обвинуваченого Б. просить вирок суду скасувати, постановити новий вирок, яким призначити Б. за ч. 1 ст. 122 КК України мінімальне покарання у виді пробаційного нагляду строком на 1 рік. Закрити кримінальне провадження щодо Б. за ч. 2 ст. 121 КК України, на підставі ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв’язку з недоведеністю винуватості.

На обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що вина Б. у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України стороною обвинувачення не доведена.

В суді апеляційної інстанції обвинувачений та захисник підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити. Прокурор заперечив проти доводів скарги, просив вирок суду залишити без змін.

Суд першої інстанції не у повній мірі дотримався вказаних вимог закону.

Висновок суду про винуватість обвинуваченого Б. у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України та кваліфікація його дій як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого є правильним, оскільки ґрунтується на зібраних у кримінальному провадженні і перевірених у суді належних і допустимих доказах та детально наведених у вироку, як того вимагає ст. 374 КПК України.

Вина Б. у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення доведена наданими стороною обвинувачення доказами. У суду апеляційної інстанції немає сумнівів у доведеності вини обвинуваченого, а наведені інші доводи апеляційної скарги є надуманими та непереконливими, оскільки не спростовують висновку суду першої інстанції.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження установлено, що вироком Кременчуцького районного суду Полтавської області від 28 липня 2022 року Б. засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років.

Захисник оскаржив цей вирок та просив перекваліфікувати дії Б. на ч.1 ст. 122 КК України і призначити мінімальне покарання, звільнивши від його відбування на підставі ст. 75 КК України з випробуванням.

Полтавський апеляційний суд ухвалою від 17 травня 2023 року скасував вказаний вирок і призначив новий розгляд у суді першої інстанції, задовольнивши апеляційну скаргу захисника частково.

За результатами нового розгляду місцевий суд 22 липня 2024 року ухвалив обвинувальний вирок, яким Б. засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до позбавлення волі строком на 8 років.

Повертаючись до обставин цього кримінального провадження, апеляційний суд звертає увагу на те, що апеляційний суд скасував вирок місцевого суду від 28 липня 2022 року і призначив новий розгляд у суді першої інстанції виключно за апеляційною скаргою захисника, у якій не ставилося питання про погіршення становища, так як це не передбачено КПК.

Далі за результатами нового розгляду суд першої інстанції вироком від 22 липня 2024 року, призначив Б. більш суворе покарання, а саме 8 років позбавлення волі, чим погіршив становище обвинуваченого.

Колегія суддів доходить висновку, що під час нового розгляду кримінального провадження суд першої інстанції, був позбавлений можливості погіршити становище обвинуваченого Б. шляхом призначення йому покарання більш суворого, ніж було призначено за попереднім вироком.

Отже, рішення суду першої інстанції є таким, що прийняте з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а тому відповідно до ч. 2 ст. 404 КПК підлягає зміні в частині призначеного покарання.

Апеляційну скаргу адвоката М. – захисника в інтересах обвинуваченого Б. залишити без задоволення.

На підставі ст. 404 КПК України вирок Кременчуцького районного суду Полтавської області від 22 липня 2024 року щодо Б., 17.05.1962 р.н., змінити.

Пом'якшити Б. покарання за ч. 2 ст. 121 КК України та призначити його у виді позбавлення волі строком на 7 років.

У зв'язку із набранням вироком законної сили, взяти Б., 17.05.1962 р.н., під варту в залі суду негайно.

Строк відбуття покарання рахувати Б. з 16.04.2025.

В іншій частині вирок суду залишити без змін.

Cтаном на 01.01.2026 року в провадженні суду перебувало 585 справ про адміністративні правопорушення (489 справ надійшло у звітному періоді), з яких розглянуто 469 справ (матеріалів). Залишок нерозглянутих справ на кінець звітного періоду становить 92 справ.

Станом на 1 січня 2026 року до апеляційного суду направлено 22 справи про адміністративні правопорушення, які було розглянуто у 2025 році, а саме:

Суддя Клименко С.М. – оскаржено 2 постанови суду першої інстанції у справах про адміністративні правопорушення,з яких 1 постанову залишено без змін, та 1 справа перебуває на розгляді;

Суддя Баранська Ж.О. – оскаржено 8 постанов суду першої інстанції у справах про адміністративні правопорушення, з них- 4 залишено без змін , 3 справи перебувають на розгляді, та 1 постанову скасовано;

Суддя Река А.С. – оскаржено 7 постанови суду першої інстанції у справах про адміністративні правопорушення, з яких 1- перебувають на розгляді, 5 постанови залишено без змін, 1 постанову змінено частково;

Суддя Колотієвський О.О. - оскаржено 5 постанови суду першої інстанції у справах про адміністративні правопорушення, з яких 4 справи перебувають на розгляді, по 1 справі – залишено постанову без змін;

Протягом звітного періоду до суду повернуто 2 справи з Полтавського апеляційного суду, які розглянуто у 2025 році, та в яких постанову суду було скасовано (змінено) , а саме:

Справа №536/3058/24 про притягнення до адміністративної відповідальності П. за ч. 1 ст.130 КУпАП. Постановою судді Река А.С. від 03.06.25 року П. притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП та застосовано стягнення у виді штрафу на користь держави 17 000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік. Постановою Полтавського апеляційного суду від 15.07.25 року апеляційну скаргу – задоволено частково. Постанову судді Кременчуцького районного суду Полтавської області від 03.06.25 року у справі про притягнення П. за ч. 1 ст.130 КУпАП – змінено частково.

Здійснивши аналіз усіх доказів, наявних у матеріалах справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку що стягнення накладене у відповідності з вимогами ст.33 КУпАП , у межах установлених цим кодексом, з урахуванням характеру вчиненого правопорушення, особи порушника, ступеню його вини та майнового стану.

Водночас апеляційний суд зауважив про відсутність підстав для стягнення з П. судового збору. Оскільки ним було наданодо суду першої інстанції довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією – йому встановлено другу групу інвалідності з 16 лютого 2024 року безстроково.

Згідно п.9ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю І та ІІ груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Суд першої інстанції наведених обставин не врахував та дійшов до помилкового висновку про стягнення з П. витрат по сплаті судового збору.

Враховуючи викладене апеляційний суд прийшов до висновку про необхідність часткової зміни постанови суду першої інстанції – виключивши з мотивувальної та резолютивної частини вказівки про стягнення з П. на користь держави судового збору в сумі 605,60 грн.

Отже керуючись ст.294 КУпАП апеляційну суд постановив - скаргу задовольнити частково, Виключити з мотивувальної та регулятивної частини вказівки про стягнення з ПД. на користь держави судового збору 606,60 грн. В іншій частині постанову судді Кременчуцького районного суду Полтавської області від 03.06.25 року стосовно П. залишити без змін.

Справа №536/401/25 про притягнення до адміністративної відповідальності Р. за ч. 1 ст.173-2 КУпАП. Постановою судді Баранської Ж.О. від 22.07.25 року Р. притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 1 ст.173-2 КУпАП та застосовано стягнення у виді штрафу на користь держави 680 грн. Постановою Полтавського апеляційного суду від 15.10.25 року апеляційну скаргу – задоволено. Постанову судді Кременчуцького районного суду Полтавської області від 03.06.25 року у справі про притягнення Р. за ч. 1 ст. 1 ст.173-2 КУпАП – скасовано.

Здійснивши аналіз усіх доказів, наявних у матеріалах справи, суд апеляційної інстанції зауважив що, розглядаючи справу про адміністративне правопорушення суд першої інстанції, відповідно до вимог статті 280 КУпАП повинен з’ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з’ясувати інші факти, що мають значення для правильного вирішення справи. З матеріалів провадження вбачається що суд першої інстанції при розгляді справи вказаних вимог не дотримався.

Як підставу доведеності вини Р. у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, суд послався на досліджені письмові докази, показання свідка, потерпілого в їх сукупності, з чим апеляційний суд погодитися не може. Адже встановлено що даний будинок належить ,на праві спільної часткової власності , зокрема і Р.- тобто Р. має право доступу до вказаного будинку, оскільки є його співвласником та за рішенням суду на нього покладено обов’язок забезпечити користування цими приміщеннями іншими співвласниками.

Однак за твердженням Р.– С. та С. перешкоджають йому у доступі до будинку шляхом зміни замків. Із переглянутого апеляційним судом запису, долученого захисником Р. вбачається – Р. обійшов будинок з усіх сторін, стукав у двері та намагався їх відкрити смикаючи за ручку. Обурювався тим що С. зачинився у будинку,змінив замки на дверях, та не відкриває. Жодних нецензурних висловлювань на адресу потерпілого на відеозаписі не зафіксовано, як не зафіксовано і будь-яких осіб в будинку чи біля нього.

Проаналізувавши наведені вище докази в їх сукупності , в суді апеляційної інстанції не було встановлено об’єктивних доказів того, що Р. за викладених у протоколі про адміністративне порушення обставин, нецензурно висловлювався на адресу потерпілого С. та погрожував йому, оскільки вони один з одним не контактували. Також не доведено чи дійсно була завдана шкода психічному здоров’ю потерпілого.

Отже з урахуванням викладеного, за недоведеністю того, що в діях Р. наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.173-2 КУпАП , апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції скасуванню із закриттям провадження.

Секретар суду Анна БОЛЬШЕГО

Діловод Лідія ЛЯШЕНКО