Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Аналіз причин скасування та зміни судових рішень Кременчуцького районного суду Полтавської області по цивільних справах
станом на 01.01.2024 року
Відповідно п. 3.6 плану роботи Кременчуцького районного суду Полтавської області за 2023 рік, затвердженого наказом голови суду № 58/ОД від 20.12.2022 року мною, діловодом Антоніною Кардашевою було проведено аналіз причин скасування та зміни судових рішень Кременчуцького районного суду Полтавської області по цивільних справах станом на 01.01.2024 року.
Аналіз проведено на підставі: копії ухвал (рішень) колегій суддів судової палати з розгляду цивільних справ (наряд № 02-03 «Копії рішень Полтавського апеляційного суду стосовно перегляду судових рішень постановлених судом у цивільних справах) та копій постанов колегій суддів судової палати Касаційного цивільного суду (наряд № 02-04 «Копії рішень Великої палати Верховного суду Касаційного цивільного, кримінального, адміністративного судів у складі Верховного суду стосовно перегляду судових рішень постановлених судом у цивільних справах) кожного із суддів, працюючих впродовж 2023 року.
Аналізом роботи Кременчуцького районного суду встановлено, що за звітний 2023 рік за захистом своїх законних прав, свобод та інтересів звернулось 763 громадянина.
Слід звернути увагу на те, що в порівнянні з аналогічним періодом минулого року кількість цивільних справ позовного провадження збільшилась на 308 справ та склала 1072 справи, кількість справ окремого провадження збільшилась на 5 справ та становить 72 справи, кількість справ наказного провадження збільшилась на 353 справи та становить 479 заяви, кількість заяв про забезпечення доказів, позову до подання позовної заяви зменшилася на 8 справ та становить 25 справ, кількість заяв про перегляд рішень, ухвал суду чи судових наказів у зв’язку із нововиявленими або виключними обставинами зменшилось на 1 справу та становить 1 справу, кількість інших скарг та заяв в процесі виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) – збільшилась на 136 справ та становить 191 справу; заяв про роз’яснення судового рішення – збільшилася на 3 справи та становить 5 справ; заяв про виправлення помилки у судовому рішенні – збільшилася на 12 справ та становить 31 справу, справ про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду збільшилось на 2 справи та становить 3 справи; заяв про скасування судового наказу – збільшилось на 7 справ та становить 10 справ, справ, що стосуються інших процесуальних питань – зменшилася на 5 справ та становить 21 справу.
Згідно статистичних даних впродовж зазначеного періоду всього направлено 48 справ:
- до Полтавського апеляційного суду направлено 44 цивільні справи з них: 24 справи повернулось з Полтавського апеляційного суду та 20 цивільних справ перебувають на розгляді в Полтавському апеляційному суді.
- до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду направлено 4 цивільні справи з них: 3 справи повернулось та 1 цивільна справа перебуває в зазначеній інстанції на розгляді.
Якість розгляду цивільних справ станом на 01.01.2024 року по суддям становить:
суддя Андрій Кузнецов – 1 цивільна справа (архівна)- повернулася з Полтавського апеляційного суду, рішення по якій залишено без змін.
суддя Світлана Клименко – по 26 цивільним справам , з яких:
суддя Олександр Колотієвський – по 7 цивільним справам, з яких:
суддя Жанна Баранська – по 6 цивільним справам з яких:
суддя Анна Река – по 8 цивільним справам з яких:
Варто зазначити, що з Полтавського апеляційного суду повернулося 14 справ, які були направлені до апеляційної інстанції у 2022 році, але розглянуті у 2023 році. Із цієї кількості справ по 5 справам було винесено постанови про скасування рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області, та одну справу повернуто з Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду по якій рішення першої інстанції та постанову Полтавського апеляційного суду залишено без змін.
Як правило, рішення суду відповідають вимогам ст. 263 ЦПК України, тобто є вмотивованими і ясно викладеними. Поряд з цим мають місце факти постановлення рішень, які не відповідають вимогам про їх законність і обґрунтованість.
Причинами скасування рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області протягом вказаного періоду було:
Вважаю за необхідне розглянути випадки скасування рішень суду з метою недопущення подібних порушень в подальшій роботі суду.
Найчастіше причинами скасування (зміни) рішень (ухвал, постанов) у справах є порушення судом норм процесуального права (рішення суду основане на висновках, які не відповідають обставинам справи або не досліджено обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, не повно з’ясовано обставини справи, без належної оцінки доказів).
Порушення норм процесуального права є підставою для скасування рішення, тільки тоді коли це порушення привело до неправильного вирішення справи. Істотними порушеннями при ухваленні рішення суду є відсутність вказівки у рішенні про те, на яких доказах ґрунтуються висновки суду, відсутність мотивів прийняття рішення, відсутність висновку про задоволення однієї частини позову і про відмову в другій його частині.
З урахуванням викладеного, вважаю за необхідне звернути увагу суддів на дотримання норм матеріального та цивільно-процесуального права, на недоліки, які мали місце при розгляді суддями справ та шляхи їх усунення.
Неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи – це означає, що суд не дослідив усіх передбачених нормою матеріального права юридичних (доказових) фактів, наявність чи відсутність яких впливає на остаточний результат справи, або дослідив факти, не передбачені такою нормою.
Станом на 01.01.2024 року повернуто 12 цивільних справ, які були направлені в 2022 -2023 роках по яким рішення скасовано Полтавським апеляційним судом, а саме:
В 2021 році Товариство з обмеженною відповідальністю «Житлорембудсервіс» звернулося до суду з позовом до Л. про стягнення за житлово-комунальні послуги, заборгованності за отримані послуги з управління багатоквартирним будинком за період з 01 серпня 2018 року по 31 жовтня 2021 року включно у суммі 26 201,10 грн, три проценти річних від простроченної суми за період з 01 серпня 2018 року по 31 жовтня 2021 року станом на 19 листопада 2021 року у суммі 1 267,79 грн та інфляційні втрати у сумі 3 145,50 грн.
Позов мотивовано тим, що позивач є управителем багатоквартирного будинку в м. Кременчуці. Відповідач є власником нежитлових приміщень, які знаходяться у багатоквартирному будинку № _ в м. Кременчуці. Л. отримувала від позивача послуги, зокрема: прибирання прилеглої території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем, управління ліфтів, поточний ремонт та інше. В той же час плату, за користування відповідними послугами, не вносив, а тому за період з 01 серпня 2018 року по 31 жовтня 2021 року утворилась заборгованість у сумі 26 201,10 грн. Так як відповідач вчасно не виконувала свої зобов`язання, окрім заборгованості позивач просив стягнути три проценти річних від простроченої суми у розмірі 1 267,79 грн та інфляційні втрати у сумі 3 145,50 грн.
Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 21 вересня 2022 року - позов задоволено.
Стягнуто з Л. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлорембудсервіс» заборгованість за отримані послуги з управління багатоквартирним будинком за період з 01 серпня 2018 року по 31 жовтня 2021 року включно у сумі 26 201,10 грн, три проценти річних від простроченої суми за період з 01 серпня 2018 року по 31 жовтня 2021 року станом на 19 листопада 2021 року у сумі 1 267,79 грн та інфляційні втрати у сумі 3 145,50 грн. Вирішено питання стягнення судових витрат.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями, Л. подала апеляційну скаргу, в якій просить вищевказане рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким закрити провадження у справі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що вона не є мешканкою будинку, який утримує позивач, а є власником нежитлових приміщень у ньому (підвал та магазин), які використовуються для здійснення підприємницької діяльності
Зазначає, що суд вирішив стягнути заборгованість за надані комунальні послуги за утримання підвального приміщення та приміщення продовольчого магазину, які необхідно розглядати окремо.
Оскільки, суд допустив порушення правил загальної юрисдикції, просила провадження у справі закрити.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є власиком нежитлових приміщень в будинку, управителем якого є позивач, отже є споживачем послуг, які надає позивач, тому на неї покладається обов’язок оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Враховуючи, що виниклі між сторонами відносини є грошовим зобов’язанням, вважав наявними всі підстави для задоволення.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Для встановлення факту користування відповідачем нежитловим приміщенням, яке належить йому на праві власності з метою здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності потрібно встановити факт ведення діяльності ним як ФОП, спрямованої на виготовлення та реалізацію, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру.
Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі №686/19389/17 (провадження №14-42цс19), від 20 вересня 2018 року у справі №751/3840/15-ц (провадження №14-280цс18), від 04 липня 2018 року у справі №904/7183/17 (провадження №12-153гс18), від 03 жовтня 2019 року у справі №920/50/19 (провадження №12-129гс19) підстав для відступу від них не вбачається.
Як вбачається з матеріалів цивільної справи та не заперечується сторонами, приміщення, власником яких є Л., є нежитловими. Одне з яких використовується відповідачем для здійснення підприємницької діяльності, вказане приміщення згідно наявних в матеріалах справи документах, є магазином.
Під час розгляду справи судом першої інстанції, відповідач неодноразово наполягала на тому, що вказане приміщення є торговельним та використовується нею для здійснення підприємницької діяльності.
Таким чином, зважаючи на те, що нежитлове приміщення, розташоване за адресою: Политавська обл., м. Кременчук, використовується відповідачем для розміщення магазину, з метою здійснення господарської, колегія суддів доходить висновку, що відповідач отримує житлово-комунальної послуги, які надаються позивачем, внаслідок здійснення ним господарської діяльності як суб`єктом господарювання у спірному нежитловому приміщенні.
Аналогічні за змістом висновки вже викладалися у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №904/7183/17 (провадження № 12-153гс18).
Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції порушив предметну юрисдикцію спору, помилково розглянув справу в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ч.1ст.377 ЦПК Українисудове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цьогоКодексу.
Згідно п.1 ч.1ст.255 ЦПК Українисуд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Оскільки, суд першої інстанції не встановив природу правовідносин, які виникли між сторонами, неправильно застосував норми процесуального права, судове рішення підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю.
При цьому, згідно ч. 4ст. 377 ЦПК України, у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першоїстатті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.
Згідно статті 256 ЦПК України, якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної п. 1 ч. першої ст. 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
На підставі викладеного, колегія суддів роз`яснила ТОВ «Житлорембудсервіс» право протягом десяти днів, з дня отримання цієї постанови, звернутися до Полтавського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
За таких обставин, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 21 вересня 2022 року підлягає скасуванню.
Провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлорембудсервіс» до Л. про стягнення заборгованості закрито.
18 червня 2021 року Б. звернувся до суду з заявою про визнання спадщини відумерлою, де просив суд визнати земельну ділянку площею 0,0414 га, кадастровий номер 5322483800:06:000:0444, яка знаходиться на території СТ «Строитель» Піщанської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області відумерлою спадщиною після смерті Г., 28.08.1942 року народження, яка померла 22.06.2012 року, та передати земельну ділянкуплощею 0,0414 га, кадастровий номер 5322483800:06:000:0444, яка знаходиться на території Піщанської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області у його, Б., власність.
Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 09 грудня 2021 року заяву Б., заінтересовані особи Піщанська сільська об’єднана територіальна громада, Садівницьке товариство "Строитель "Кременчуцького спеціалізованого управління № 503", Р. про визнання спадщини відумерлою задоволено.
Визнано відумерлою спадщину, яка відкрилась після смерті Г., яка померла 22.06.2012 року у вигляді земельної ділянки площею 0,0414га, та передано її у власність Б.
Вказане рішення оскаржено в апеляційному порядку представником зацікавленої особи Р. адвокатом П.
В апеляційній скарзі вона, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просила скасувати рішення місцевого суду та відмовити в задоволенні заяви Б.
24.01.2023 р. до Полтавського апеляційного суду надійшла письмова заява від представника заявника Б. адвоката С., в якій останній, посилаючись на приписи ст. 373, 206 ЦПК України, відмовляється від поданої заяви, та прохає закрити провадження у справі. У заяві представника позивача зазначено, що йому зрозумілі наслідки відмови від поданої заяви.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши заяву представника заявника Б. адвоката С. про відмову від заяви, приходить до висновку про задоволення заяви та закриття апеляційного провадження відповідно до ст.ст. 206, 373 ЦПК України, з огляду на таке.
Відповідно до ч.3 ст.13 ЦПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно ч.ч. 1-3 ст. 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши це у заяві по суті справи, або в окремій письмовій заяві.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.
Відповідно до ч. 2 ст. 256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.
Згідно ст. 373 ЦПК України всуді апеляційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу.
Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 206, 207 цього Кодексу, суд постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно визнає нечинним судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі.
Відповідно до п.3 ч.1ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині.
Колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що заява представника заявника Б. адвоката С. про відмову від заяви про визнання спадщини відумерлою та закриття провадження у справі відповідає вимогам ст. 206 ЦПК України, а тому приймається апеляційним судом із визнанням нечинним судового рішення суду першої інстанції та закриттям провадження у справі щодо заявлених ним вимог.
За таких обставин заяву представника заявника Б. адвоката С. задоволено.
Визнано нечинним рішення Кременчуцького районного суду Полтавськоїобласті від 09 грудня 2021 року.
Таким чином було закрито провадження у справі № 536/1055/21 за заявою Б., заінтересовані особи Піщанська сільська об"єднана територіальна громада, Садівницьке товариство "Строитель "Кременчуцького спеціалізованого управління № 503", Р. про визнання спадщини відумерлою.
У грудні 2022 року Г. звернулася до Кременчуцького районного суду Полтавської області із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючих документів.
В обґрунтування заяви зазначила, що 18 листопада 2022 року Г. звернулася до відділу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії по інвалідності. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 25.11.2022 № 163950020872 їй було відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з тим, що до страхового стажу не зараховано періоди з 1982 року по 1997 рік згідно з архівною довідкою від 02.11.2022 № 01-07/192, оскільки її ім`я та по батькові, вказані у довідці, не відповідають паспортним даним. За таких обставин, просить суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме належності Г. наступних документів та відомостей, що в них зазначені: довідки про підтвердження стажу від 02.11.2022 № 01-07/192, виданої Комунальною установою Об`єднаний трудовий архів Козельщинської селищної ради та довідки про нарахування заробітної плати від 03.11.2022 № 01-07/192а, виданої Комунальною установою Об`єднаний трудовий архів Козельщинської селищної ради. Вказує, що встановлення даного факту має юридичне значення, оскільки наддасть можливість реалізувати конституційне право на пенсійне забезпечення.
Ухвалою Кременчуцького районного суду Полтавської області від 28 грудня 2022 року відмовлено у відкритті провадження за заявою Г., заінтересована особа Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про встановлення факту належності правовстановлюючих документів.
З вказаною ухвалою суду не погодилася Г. та подала на неї апеляційну скаргу, в якій прохала ухвалу Кременчуцького районного суду Полтавської області від 28 грудня 2022 року скасувати, а справу направити для продовження розглядудо суду першої інстанції. Апелянт вважає, що ухвала суду першої інстанції є незаконною, необґрунтованою, та такою, що прийнята з порушенням норм матеріального та порушенням норм процесуального права. Посилається на те, що судом неправильно встановлено обставини, що мають значення для справи.
Зокрема вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що вказаний спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства, оскільки заявниця не оскаржує рішення органу Пенсійного фонду України, тому адміністративного спору про право на призначення пенсії по інвалідності в даних правовідносинах немає і бути не може. Також, посилання суду першої інстанції на порядок підтвердження стажу та відповідну судову практику в даному випадку є недоречним, оскільки жодним чином не стосуються факту належності правовстановлюючого документу.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, приходить до висновку, що скарга підлягає до задоволення, ухвала суду першої інстанції-скасуванню, із направленням матеріалів справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи по суті, виходячи з наступних підстав.
Відповідно достатті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Так, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області відмовило Г. в призначенні пенсії по інвалідності у зв`язку з відсутністю у заявниці необхідного страхового стажу. Зокрема тому, що до такого стажу не зараховано період роботи з 1982 року по 1997 рік згідно з архівною довідкою від 02.11.2022 року №01-07/192, оскільки ім`я та по батькові зазначеної особи К., К., Г., Г., Г.) не відповідає паспортним даних заявниці Г.
Тобто, органами Пенсійного фонду України ставиться під сумнів належність саме Г., 18.04.1967 р.н. РНОКПП 2457913866 , довідки про підтвердження стажу від 02.11.2022 року №01-07/192, виданої Комунальною установою Об`єднаний трудовий архів Козельщинської селищної ради.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі за заявою Г., суд першої інстанції виходив з того, що в даних правовідносинах вбачається спір про право на призначення пенсії по інвалідності, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки фактично стосується рішень та дій управління Пенсійного фонду України, його посадових осіб щодо не призначення заявниці пенсії за відсутності необхідного страхового стажу.
Однак, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм чинного цивільного процесуального законодавства, а тому підлягає скасуванню і направленню справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Так, відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що встановлення факту належності правовстановлюючого документа Г. необхідно для призначення пенсії по інвалідності, оскільки документи, якими вона підтверджує свій страховий стаж, містять розбіжності з її паспортними даними, а тому необхідно надати уточнюючі докази їх приналежності заявнику.
З наданих матеріалів справи вбачається, що Г. звернулася до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме належності їй архівних довідок, зважаючи на те, що даний факт наддасть їй можливість реалізувати її конституційне право на пенсійне забезпечення.
Висновки суду першої інстанції в цій частині є необґрунтованими, оскільки заявниця не оскаржує рішення органу Пенсійного фонду України про відмову у призначенні пенсії (встановлення факту наявності трудового стажу), а тому адміністративного спору про право на призначення пенсії по інвалідності в даних правовідносинах немає.
Судові рішення ВС, на які посилається суд першої інстанції в своєму рішенні, не підтверджують обґрунтованість висновків суду першої інстанції, оскільки обставини справи та зміст вимог з якими в них зверталися заявники, є не тотожними, оскільки в тих випадках заявники фактично оскаржували рішення Комісій щодо підтвердження періодів роботи, які дають право на призначення пенсії, а не прохали підтвердити належність правовстановлюючих документів.
Відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Українивід 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами ПФУ.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
У судовому порядку відповідно до п. 26 зазначеного Порядку встановлюється лише факт приналежності документа, що підтверджує трудовий стаж, якщо ім`я, по батькові та прізвище, які зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові або прізвищем особи за паспортом або свідоцтвом про народження.
Тобто встановлення фактів наявності трудового стажу здійснюється органами ПФУ.
Наведенні вище положення закону вказують на те, що оскільки встановлення фактів наявності трудового стажу здійснюється органами ПФУ, незгода з їх рішення оскаржується в порядку адміністративного судочинства до суду, окрім випадку передбачено п. 26 зазначеного Порядку, коли особа без оскарження рішення про відмову у призначенні пенсії має право в судовому порядку встановити лише факт належності документів, що підтверджують трудовий стаж.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Стаття 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.
Ключовими принципами ст. 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
У справі «Беллет проти Франції» (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Таким чином, суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі позбавив позивача права на справедливий та своєчасний розгляд справи за його позовною заявою та практично обмежив доступ до правосуддя, що є порушенням вимог ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За таких обставин, доводи апелянта є обґрунтованими. Допущення зазначених порушень процесуальних норм призвело до необґрунтованого припинення розгляду позову та створення перешкод для захисту порушених прав позивача у спосіб передбачений законом.
З урахуванням вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги,скасування ухвали Кременчуцькогорайонного суду Полтавської області від 28 грудня 2022року та направлення справи до суду першої для продовження розгляду.
Апеляційну скаргу Г. - задоволено.
Ухвалу Кременчуцького районного суду Полтавської області від 28 грудня 2022року скасовано, матеріали справи повернуто до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
У липні 2021 року ТОВ «Спектрум Ессетс» звернувся до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення пропущеного строку для пред`явлення його до виконання по цивільній справі №536/2658/14-ц за позовом ПАТ «Фідобанк» до Ч., Ч., С., М. про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування заяви зазначив, що рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 14 червня 2016 року позов ПАТ «Фідобанк» задоволено. Стягнуто з Ч., Ч., С., М. суму заборгованості за кредитним договором №014/6212/3/20685 від 28.07.2008 року в загальному розмірі 53634,79 Доларів США. Здійснено стягнення шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки по Договору іпотеки №014/6212/3/20685 від 28.07.2008 року будинок з господарськими будівлями.
02 березня 2021 року Кременчуцький районний суд Полтавської області виніс ухвалу у справі №536/2658/14-ц, відповідно до якої замінив стягувача у виконавчому провадженні з виконання рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 14 червня 2016 року у справі №536/2658/14-ц Публічне акціонерне товариство «Фідобанк» замінено на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Спектрум Ессетс».
Водночас, при укладенні Договору про відступлення прав вимоги № GL3N218881 від 25.09.2020 р. посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ч. за реєстровим № 1218 первісним стягувачем ПАТ «Фідобанк» не були передані, а новим стягувачем ТОВ «Спектрум Ессетс» не були прийняті виконавчі документи, які стосуються боржників, зокрема, не були передані виконавчі листи видані у відношенні зазначених осіб на виконання рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 14 червня 2016 року у справі №536/2658/14-ц.
3 метою з`ясування фактів пред`явлення виконавчих листів виданих на виконання рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 14 червня 2016 року у справі №536/2658/14-ц, ТОВ «Спектрум Ессетс» зверталось із запитами до відповідних органів Державної виконавчої служби та до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Фідобанк» Б., проте будь-якої необхідної інформації не отримали.
З огляду на зазначене, ТОВ «Спектрум Ессетс» вважає, що виконавчі листи у даній справі були втрачені, можливості їх віднайдення для стягувана вичерпані, та вважає за необхідне звернутись до суду за отриманням їх дублікатів.
На підставі вищевикладеного, просили суд ухвалити рішення, яким: поновити строк пред`явлення виконавчого листа про стягнення заборгованості з Ч., Ч., С., М. виданого на виконання рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 14 червня 2016 року у справі №536/2658/14-ц; видати Товариству з обмеженою відповідальністю «Спектрум Ессетс» дублікат виконавчих листів про стягнення заборгованості з Ч., Ч., С., М., виданого на виконання рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 14 червня 2016 року у справі №536/2658/14-ц;
Ухвалою Кременчуцького районного суду Полтавської області від 01 вересня 2021 року заяву ТОВ «Спектрум Ессетс» про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення пропущеного строку пред’явлення виконавчого листа до виконання задоволено.
З вказаною ухвалою суду не погодився представник Ч. адвокат К. та оскаржив її в апеляційному порядку, в якій прохає ухвалу Кременчуцького районного суду Полтавської області від 01 вересня 2021 року скасувати та постановити рішення, яким у задоволенні заяви ТОВ «Спектрум Ессетс» відмовити. Апелянт вважає, що ухвала суду першої інстанції є незаконною, необґрунтованою та такою, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зокрема вказує, що строк пред`явлення виконавчого листа до виконання закінчувався 17.11.2019 року, однак ПАТ «Фідобанк» не скеровує вказаний виконавчий лист до виконання, та не вчиняв жодних дій по відновленню нібито втраченого виконавчого листа. Вказує, що ТОВ «Спектрум Ессетс» як заявник не наділено правами щодо звернення до суду із заявою про видачу дублікату виконавчого листа, оскільки воно придбало борг 25.09.2020, згідно Договору про відступлення прав вимоги №GL3N218881, укладеним із ПАТ «Фідобанк» тобто після закінчення терміну, встановленого для пред`явлення виконавчого листа до виконання.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 14 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 17 листопада 2016 року позов ПАТ Фідобанк» задоволено.
Вирішено достроково стягнути з Ч., С., М., суму заборгованості за кредитним договором №014/6212/3/20685 від 28.07.2008 року в загальному розмірі 53634,79 Доларів США. Вирішено здійснити стягнення шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на будинок з господарськими будівлями.
02 березня 2021 року Кременчуцький районний суд Полтавської області виніс ухвалу у справі №536/2658/14-ц, відповідно до якої замінив стягувача у виконавчому провадженні з виконання рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 14 червня 2016 року у справі №536/2658/14-ц Публічне акціонерне товариство «Фідобанк» замінено на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Спектрум Ессетс».
Водночас, при укладенні Договору про відступлення прав вимоги № GL3N218881 від 25.09.2020 р. посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ч. за реєстровим № 1218 первісним стягувачем ПАТ «Фідобанк» не були передані, а новим стягувачем ТОВ «Спектрум Ессетс» не були прийняті виконавчі документи, які стосуються боржників, зокрема, не були передані виконавчі листи видані у відношенні зазначених осіб на виконання рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 14 червня 2016 року у справі №536/2658/14-ц.
3 метою з`ясування фактів пред`явлення виконавчих листів виданих на виконання рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 14 червня 2016 року у справі №536/2658/14-ц, ТОВ «Спектрум Ессетс» зверталось із запитами до відповідних органів Державної виконавчої служби та до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Фідобанк» Б.
11 травня 2021 року ТОВ «Спектрум Ессетс» отриманий лист Автозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Кременчукі Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) за вих. №47173 від 29.04.2021 року, відповідно до якого, повідомлено, що виконавчий лист виданий на виконання рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 14 червня 2016 року у справі №536/2658/14-ц, відносно боржника Ч. на примусовому виконанні у відділі не перебуває.
11 травня 2021 року ТОВ «Спектрум Ессетс» отриманий лист Автозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Кременчукі Північно Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) за вих. № 47174 від 29.04.2021 року, відповідно до якого, повідомлено, що виконавчий лист виданий на виконання рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 14 червня 2016 року у справі №53б/2658/14-ц, відносно боржника Ч. примусовому виконанні у відділі не перебуває.
27 травня 2021 року ТОВ «Спектрум Ессетс» отриманий лист Кременчуцького районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) за вих. № 12166 від 30.04.2021 року, відповідно до якого, повідомлено, що виконавчий лист виданий на виконання рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 14 червня 2016 року у справі №536/2658/14-ц, відносно боржника С. примусовому виконанні у відділі не перебуває.
27 травня 2021 року ТОВ «Спектрум Ессетс» отриманий лист Кременчуцького районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) за вих. № 12167 від 30.04.2021 року, відповідно до якого, повідомлено, що виконавчий лист виданий на виконання рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 14 червня 2016 року у справі №536/2658/14-ц, відносно боржника М. примусовому виконанні у відділі не перебуває.
ПАТ «Фідобанк» листом за вих. № 03-570 від 11.06.2021 повідомило, що оригінали виконавчих документів, а саме: виконавчих листів виданих на виконання рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 14 червня 2016 року у справі №536/2658/14-ц, відносно боржників Ч., Ч., С., М., ПАТ «Фідобанк» не надходили та в банку не перебувають.
Задовольняючи заяву ТОВ «Спектрум Ессетс» суд першої інстанції виходив з того, що виконавчі листи у даній справі були втрачені, можливості їх віднайдення для стягувана вичерпані. З огляду на це, суд дійшов висновку про видачу дублікату вказаного виконавчого листа, оскільки попередній виконавчий лист було втрачено та поновити пропущений строк для пред’явлення виконавчого листа до виконання.
Проте, апеляційний суд не може погодитися із таким висновком районного суду, оскільки він не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.
Так, згідно з п.17.4 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви.
Аналізуючи зміст даної норми, єдиною підставою для видачі судом дублікату виконавчого листа є його втрата.
Суд апеляційної інстанції вважає, що ТОВ «Спектрум Ессетс» як заявник не наділено правами щодо звернення до суду із заявою про видачу дублікату виконавчого листа, оскільки воно придбало борг 25.09.2020, згідно Договору про відступлення прав вимоги №GL3N218881, укладеним із ПАТ «Фідобанк» тобто після закінчення терміну, встановленого для пред`явлення виконавчого листа до виконання.
За наведених обставин апеляційний суд прийшов до висновку про відсутність визначених законом підстав для задоволення заяви ТОВ «Спектрум Ессетс» про видачу дубліката виконавчого документа та поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання, у зв`язку з чим апеляційна скарга представника Ч., адвоката К. підлягає до задоволення, а ухвала суду підлягає до скасуванню з постановленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви ТОВ «Спектрум Ессетс» про видачу дубліката виконавчого листа, про поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання.
Керуючись ст. 374, ст. 376, ст. ст. 381 - 384 ЦПК України, - постановив, що апеляційну скаргу представника Ч. адвоката К. задовольнити.
Ухвалу Кременчуцького районного суду Полтавської області від 01 вересня 2021 року скасовано.
Постановлено нову ухвалу, якою у задоволенні заяви Товариства зобмеженою відповідальністю«Спектрум Ессетс»про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення пропущеного строку пред’явлення виконавчого листа до виконання відмовлено.
У листопаді 2021 року Ч. звернувся до суду із заявою про встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем.
Свої вимоги заявник мотивував тим, що 16 травня 2000 року помер його батько Ч. Після смерті батька відкрилась спадщина, до складу якої входить будинок по вулиці___ в с.Піщане Кременчуцького району Полтавської області.
Заявник вказував, що батько тяжко хворів, не міг самостійно вести домашнє господарство, тому він увесь час фактично проживав разом з батьком, піклувався про нього, вів спільне господарство, попри те, що мав інше місце реєстрації, а отже заявник вважав, що він фактично прийняв спадщину після померлого батька.
У подальшому, до батьківського будинку, заявник запросив свого рідного брата, разом з яким вони утримували будинок.
Крім того, заявник запопонував брату звернутись до нотаріальної контори та оформити належним чином право власності на батьківський будинок. У 2020 році після смерті брата заявник дізнався, що брат не оформив належним чином право на спадкове майно після померлого батька та звернувся до Третьої Кременчуцької державної нотаріальної контори.
Постановою від 27 січня 2020 року Ч. було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після померлого Ч. у зв`язку з пропуском шестимісячного строку для прийняття спадщини.
Заявник просив суд ухвалити рішення, яким встановити факт спільного проживання спадкоємця Ч. з батьком спадкодавцем Ч. станом на день його смерті 16 травня 2000 року за адресою: вулиці ______ в с.Піщане Кременчуцького району Полтавської області.
Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 04 липня 2022 року у задоволенні заяви Ч. відмовлено.
Рішення районного суду мотивоване недоведеністю заявником факту проживання зі спадкодавцем на момент його смерті.
Рішення оскаржив заявник, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги його заяви у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що місцевим судом не повно досліджені обставини, що мають значення для справи, а також не застосовано норму закону, що підлягає застосуванню. Звертає увагу суду, що спадщина відкрилась 16.05.2000 року, а отже до правовідносин підлягає застосуванню норми ЦК Української РСР 1963 року.
При цьому вказує, що висновок місцевого суду про недоведеність факту вступу заявника в управління спадковим майном є безпідставним.
Місцевим судом встановлено, що згідно свідоцтва про народження серії ІІ-УР, виданого 11 лютого 1960 року Піщанською сільською радою Кременчуцького району Полтавської області, Ч., є рідним сином Ч.
Ч. помер 16 травня 2000 року, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії І-КЕ № 150572, виданим 16 травня 2000 року Піщанською сільською радою Кременчуцького району Полтавської області.
Згідно свідоцтва № 2 про право власності на житловий будинок, виданого 09 січня 2001 року взамін свідоцтва про право власності від 20 лютого 1984 року, Ч. на праві приватної власності належав житловий будинок по вулиці _____ в с.Піщане Кременчуцького району Полтавської області.
Відповідно до постанови від 27 січня 2020 року, винесеної державним нотаріусом Третьої Кременчуцької державної нотаріальної контори Г., було відмовлено Ч.. у видачі свідоцтва про право на спадщину після померлого 16 травня 2000 року Ч. у зв’язку з пропущеним ним шестимісячним строком для прийняття спадщини.
Відмовляючи узадоволенні позовних вимог місцевий суд, керуючись положеннями ч.ч. 3,5 статті 1268 ЦК України,дійшов висновку,що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту постійного проживання разом з батьком на день смерті останнього.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно з частиною першою статті 524 ЦК Української РСРспадкоємство здійснюється за законом і за заповітом
Відповідно достатті 548 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Згідно зі статтею 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 ЦК Української РСР).
Під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, маються на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо.
Заявник вказував, що він фактично прийняв спадщину після померлого батька, оскільки проживав разом з ним на момент його смерті, доглядав за батьком, а у подальшому, після смерті батька до батьківського будинку, заявник запросив свого рідного брата та разом з братом займався утриманням будинку, що свідчить про вступ вуправління таволодіння спадковим майном.Зазначені обставини в ході судового розгляду не спростовані.
З огляду на зазначене, та надані заявником докази на підтвердження обставин, що мають значення для справи, колегія суддів доходить висновку, що заява Ч. підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.367, 374, ст.376, ст.ст.382,383 ЦПК України, суд постановив апеляційну скаргу Ч. задовольнити.
Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 04 липня 2022 року скасовано.
У серпні 2020 року К. звернулася до суду з позовом до К. про припинення права на частку та визнання права власності.
Позов обґрунтовано тим, що сторонам належить житловий будинок в с. Садки Кременчуцького району Полтавської області. Її частка становить 61/100 вказаного будинку, що підтверджується відомостями з реєстру прав власності на нерухоме майно, відповідача - 39/100 ч. Зазначає, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо частка є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Вважає, що частка відповідача є незначною та не може бути виділена в натурі.
Просила суд припинити право спільної часткової власності К. на 39/100 часток житлового будинку з господарськими будівлями по в с. Садки Кременчуцького району Полтавської області, вартість якої в сумі 21 450 грн. нею внесено на депозитний рахунок суду і вказані кошти передати відповідачу К. та визнати за нею право власності на цю частку.
28 липня 2021 року К. звернувся до суду з зустрічним позовом до К. житловий будинок _____ в с. Садки Кременчуцького району Полтавської області, який вважає, можна поділити та виділити в натурі кожному з співвласників частки відповідно до запропонованого ним проекту. К. перешкоджає йому користуватися його часткою будинку, який знаходиться в занедбаному стані, чим порушує його права як власника. Також вказує на те, що він не має іншого житла та ніде не зареєстрований.
Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 02 грудня 2021 року позов К. до К. про припинення права на частку та визнання права власності задоволено.
Припинити право спільної часткової власності К. на 39/100 ч. житлового будинку з господарськими будівлями в селі Садки Кременчуцького району Полтавської області.
Визнати за К. право власності на 39/100 ч. житлового будинку з господарськими будівлями в селі Садки Кременчуцького району Полтавської області.
К. в задоволенні зустрічного позову до К. про розподіл житлового будинку, господарських будівель та присадибної ділянки в натурі відмовити.
Не погодившись з рішенням суду його в апеляційному порядку оскаржив К. Просив змінити оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що К. є власником 39/100 частки спірного житлового будинку, однак в порушення його прав судом першої інстанції не взято до уваги відсутність у нього іншого житла. При цьому грошова компенсація за його частину будинку в розмірі 21450 грн не дає йому можливості забезпечити себе іншим житлом. За вказаних обставин вважає за доречне вирішити питання розподілу домоволодіння з виділом його частки в натурі. Крім того, звертає увагу, що К. має у власності іншу житлову нерухомість.
У відзиві на апеляційну скаргу К. посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та її представника, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку, що задовольняючи позов К. суд першої інстанції виходив з того, що частка К. є незначною, а посилання позивача на те, що виділ частки є неможливим заслуговують на увагу. Однак колегія суддів не може погодитися з даним висновком виходячи з наступного.
Дослідивши матеріали справи колегія суддів звертає увагу, що позивачем не надано жодних доказів на те, що припинення права власності не завдасть істотної шкоди інтересам К. При цьому К. при розгляді справи в суді першої інстанції та в апеляційній скарзі повідомляв, що не має у власності та користуванні іншого житла. Однак суд першої інстанції на зазначене увагу не звернув та не надав правову оцінку даним обставинам.
Крім того, висновок щодо неподільності спірного домогосподарства ґрунтується на припущеннях позивача тоді як матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження даного твердження.
Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про неможливість задоволення вимог К. у зв`язку з недоведеністю.
Досліджуючи матеріали справи щодо можливості розподілу спірного домогосподарства колегія суддів звертає увагу на наступне.
Як вже зазначалося, відповідно до вимог частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Як вбачається з матеріалів справи К. при подачі позову та розгляді справи судом першої інстанції зазначено можливий,на його думку,варіант поділу домогосподарства однак не надано жодних доказів на підтвердження технічної можливості такого поділу в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності.
Під час розгляду справи судом першої інстанції сторонами не заявлялися клопотання щодо проведення відповідної експертизи.
Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 356 ЦПК України в апеляційній скарзі мають бути зазначені: нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не містять обґрунтувань не надання доказів щодо можливості поділу спірного домогосподарства суду першої інстанції. При цьому з матеріалів справи вбачається, що відповідач брав участь при розгляді справи, проте клопотання про проведення експертизи не заявляв.
За вказаних обставин колегія суддів не прийняла як доказ висновок експерта № 63-21 від 04 січня 2022 року поданий К. до суду апеляційної інстанції.
Аналізуючи зазначене суд апеляційної інстанції погодився з оскаржуваним рішенням в частині відмови у задоволенні позовних вимог К. щодо поділу домогосподарства у зв`язку з недоведеністю технічної можливості його поділу.
Враховуючи викладене, оцінюючи докази наявні в матеріалах справи в їх сукупності, колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 02 грудня 2021 року в частині задоволення позову К. скасовано, а у задоволенні позову К. до К. про припинення права на частку та визнання права власності відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
В серпні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом АТ КБ «ПриватБанк» про визнання протиправними дій щодо накладення арешту та обмеження в праві користування коштами, посилаючись на те, що він працює у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Приватбудіндустрія», яке перераховує йому заробітну плату на картковий рахунок відкритий у АТ КБ "Приватбанк".
З початку травня 2021 року він втратив можливість отримувати кошти з вказаних рахунків через те, що на них було накладено арешт. Звернувшись до Банку, він отримав відповідь від 08.07.2021 р. за вих. № 20.1.0.0.0/7-210614/15621, з якої вбачається, що арешти накладались Кременчуцьким районним відділом державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) постановами про арешт коштів від 02.09.2020 р. ВП № 61854647, від 15.09.2020 р. ВП 61936445, 18.05.2021 р. ВП № 64027429.
Звернувшись до відділу ДВС, додавши до свого звернення виписки про надходження на вказаний рахунок виключно заробітної плати, він отримав відмову з посиланням на те, що про спеціальний режим коштів на вказаному рахунку мав повідомити та, крім того, Банк не мав приймати до виконання вказану постанову виконавця з наведених вище причин.
Накладення арешту на рахунок боржника який призначений для виплати заробітної плати, унеможливлює своєчасну виплату заробітної плати та інших виплат працівникам боржника, що призводить до порушення конституційних прав громадян.
Тобто рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати, є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби.
Відповідач вказаних вимог закону не дотримується, у позасудовий спосіб врегулювати це питання з ним не вдається, тому просив суд ухвалити рішення, яким:
-визнати протиправними дії Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" ЄДРПОУ 14360570 щодо накладення арешту та обмеження в праві користування коштами, які надходять на його рахунок, як заробітна плата від "Приватбудіндустрія";
-зобов`язати Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" ЄДРПОУ 14360570, повернути без виконання Кременчуцькому районному відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) постанови про арешт коштів від 02.09.2020 р. ВП № 61854647, від 15.09.2020 р. ВП № 61936445, від 18.05.2021 р. ВП № 64027429 на його та надати можливість користуватися та розпоряджатися коштами, які надходять на даний рахунок як заробітна плата.
Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 26 січня 2022 року позов К. до Акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк», третя особа: Кременчуцький районний відділ державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про визнання протиправними дій щодо накладення арешту та обмеження в праві користування коштами - задоволено.
Визнано протиправними дії Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" ЄДРПОУ 14360570 щодо накладення арешту та обмеження в праві користування коштами, які надходять на рахунок _____, як заробітна плата від "Приватбудіндустрія".
Зобов`язано Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" ЄДРПОУ 14360570 скасувати арешт накладений на рахунок ________ відкритий на ім`я Коваля Володимира Григоровича та надати можливість користуватися та розпоряджатися коштами, які надходять на даний рахунок як заробітна плата.
З вказаним рішенням не погодився відповідач АТ КБ «Приватбанк», оскарживши його в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального пава, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказав, що діяв на виконання постанови державного виконавця про накладення арешту на розрахунковий рахунок відкритий на ім»я позивача в межах суми боргу.
Також вважає, що К. отримав у АТ КБ «Приватбанк» карту для виплат та відкрив поточний рахунок, який не віднесений до рахунку із спеціальним режимом використання, оскільки на нього може надходити як заробітна плата, так і інші виплати.
Крім того просить врахувати, що кошти після зарахування на рахунок отримувача, є його власністю та втрачають свій цільовий статус (пенсії, соціальні виплати, азробітна плата тощо), та набувають статусу вкладу.
Відзив на апеляційну скаргу не подавався.
Задовольняючи позовні вимоги К., суд першої інстанції виходив з того, що на розрахунковий рахунок, відкритий на ім»я К. у АТ КБ «Приватбанк» на який, відповідно, накладений арешт, нараховувалась лише заробітна плата. Тому відповідач, встановивши, що даний рахунок є рахунком зі спеціальним режимом використання, повинен був повернути постанову про арешт коштів державному виконавцю з метою недопущення порушення права позивача на отримання заробітної плати.
Колегія суддів не погоджується з даним висновком суду, враховуючи наступне.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України cуд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.
Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
За змістом статей 1, 5 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно з пунктом 7 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Статтею 56 Закону № 1404-VIII передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Пунктом 2 частини другої статті 48 Закону № 1404-VIII заборонено звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України «Про теплопостачання», статті 18-1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
Відповідно до частини третьої статті 52 Закону № 1404-VIII не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.
Згідно з абзацом другим частини другої статті 59 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону.
Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 59 Закону № 1404-VIII підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону № 1404-VIII).
Кошти, переказані платником отримувачу, з моменту їх зарахування на банківський рахунок переходять у власність останнього, який має виключне право розпорядження ними, а банк у свою чергу в межах договору та відповідно до вимог законодавства виконує функції з обслуговування банківського рахунка клієнта (здійснює зберігання коштів, за розпорядженням клієнта проводить розрахунково-касові операції за допомогою платіжних інструментів тощо) і не є набувачем цих коштів.
Як вбачається з матеріалів справи, і вказана обставина не спростована позивачем, розрахунковий рахунок, відкритий у АТ КБ «Приватбанк» К., є поточним рахунком, який не належить до рахунків зі спеціальним режимом використання та на який може перераховуватись як заробітна плата, так і інші виплати.
Тому позивач, отримавши постанову виконавця про накладення арешту на кошти боржника, що знаходяться на рахунку _____, правомірно вчинив дії з накладення арешту та обмеження в користуванні коштами.
При цьому колегія суддів враховує, що кошти після зарахування на рахунок отримувача є його власністю, втратили свій цільовий статус (пенсії, соціальних виплат тощо), та набули статусу вкладу.
Приймаючи до уваги наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги відповідача, скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову К., з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору в розмірі 1362,00 грн., понесені АТ КБ «ПриватБанк» за подання апеляційної скарги на рішення суду.
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задоволено.
Враховуючи викладене рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 26 січня 2022 року колегією суддів апеляційної інстанції скасовано та ухвалено нове рішення.
14 грудня 2022 року С. звернувся до суду з позовом до Новогалещинської селищної ради Козельщинського району Полтавської області, третя особа: Третя кременчуцька державна нотаріальна контора, про визнання права власності за набувальною давністю, в якому просив суд визнати за С. право власності за набувальною давністю на домоволодіння, яке знаходиться за адресою: Полтавська область, Кременчуцький район, село Остапці, ____, яке складається з жилового будинку літ.Аа, сараїв літ.Б.Г., гаража літ.В, альтанки літ.Д, вбиральні літ.Е, льоху літ.Ж, літнього душу літ.З, колодязя літ.К, огорожі №1.
Позовна заява мотивована тим, що згідно записів з погосподарської книги за 2001-2005 роки том №3 в селі Остапці Кременчуцького району Полтавської області належав Х., який помер 31.12.2002 року. Після смерті Х. його син Х. попросив його матір С. здійснювати догляд за його рідним братом Х., який проживав у вказаному будинку та був недієздатним, взамін на будинок, що підтверджується розпискою від 24.07.2003 року. З січня 2003 року він разом з матір`ю стали проживати в цьому будинку з Х., якого через деякий час забрали до будинку престарілих, де він і помер, коли, йому не відомо. З 2007 року він проживає у вказаному будинку разом з дружиною, утримує його, проводить ремонті роботи, сплачує комунальні послуги, що підтверджується довідкою, виданою виконавчим комітетом Новогалещинської селищної ради від 21.12.2020 року за №311, актом обстеження фактичного місця проживання від 29.03.2021 за №79 та копіями квитанцій про сплату комунальних послуг, особовий рахунок зареєстровано на його ім`я. Вважає, що він добросовісно, відкрито, безперервно, тривало та безтитульно володіє спірним будинком, що є правовими підставами для визнання за ним права власності на нього за набувальною давністю.
Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавтської області від 15 травня 2023 року позов С. до Новогалещинської селищної ради Козельщинського району Полтавської області, третя особа: Третя кременчуцька державна нотаріальна контора, про визнання права власності за набувальною давністю - задоволено.
Визнано за С. право власності на домоволодіння, яке заходиться за адресою: Полтавська область Кременчуцький район ______-, яке складається з житлового будинку літ.Аа, сараїв літ.Б.Г., гаража літ.В, альтанки літ.Д, вбиральні літ.Е, льоху літ.Ж, літнього душу літ.З, колодязя літ.К, огорожі №1 за набувальною давністю.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позов законний, обґрунтований, знайшов своє підтвердження в судовому засіданні, тому підлягає задоволенню. С. фактично з 2007 року самостійно, добросовісно, відкрито і безперервно володіє і користується домоволодінням: житловим будинком, господарськими будівлями та земельною ділянкою, які розташовані в ____-Кременчуцького району Полтавської області, та продовжує добросовісно та безперервно володіти та відкрито користуватися ним до теперішнього часу, доглядає за будівлями та утримує їх, з вимогами про те, що він незаконно володіє і користується домоволодінням, ніхто до нього не звертався, в тому числі і представники громади. Х. спадкоємців не мав. Аналізуючи норми права та встановлені в судовому засіданні обставини, підтверджені належними та допустимими доказами в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що С. добросовісно заволодів чужим майном, а саме: житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами в с________, належним Христову Олексію Степановичу, який помер 31.12.2002 року, спадщину після якого прийняв Христовий Микола Олексійович та не оформив своїх спадкових прав на нього, і з 2007 року продовжує відкрито та безперервно ним володіти протягом десяти років, що узгоджується з правовою позицією, висловленою у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №911/141/18 від 06.02.2019 року.
В апеляційній скарзі Новогалещинська селищна рада Козельщинського району Полтавської області просить рішення суду першої інстанції скасувати з підстав неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що виходячи із встановлених фактичних обставин, Х., який є сином померлого Х. та на якого був складений заповіт, попросив матір позивача С. доглянути його непрацездатного брата Х., за що пообіцяв їй передати у власність свою частку будинку в ______, про що надав розписку. Позивач вказує, що він поселився з матір»ю саме для догляду за недієздатним Х., тобто, заволодіння майном мало підставу, а саме догляд за недієздатним сином померлого Х. Вказує, що ці обставини свідчать про те, що сторони мали намір укласти договір довічного утримання відносно недієздатного Х. Проте, за ним не доглянули, т.я. він був поміщений в будинок для інвалідів та престарілих в м. Пирятин, де і помер. Зазначає, що позивачу з самого початку користування будинком було відомо, хто є його власником, спадкоємцями тощо. При цьому, посилається на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 року у справі № 910/17274/17, щодо умов набутття права власності за набувальною давністю; поняття безтитульного володіння; особа як володілець майна повинна бути впевнена у тому, що на це майно не претендують інші особи і вона отримала це майно за таких обставин, які є достатніми для отримання права власності на нього, тобто йдеться про добросовісне, але неправомірне, в т.ч. безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте, не у власність, що виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Вказує, що виходячи з висновків Верховного Суду, позивачем не додержано саме принципу добросовісності заволодіння майном. Також посилається на те, що судом першої інстанції не досліджено той факт, чи прийняв хто-небуть спадщину після смерті Х. до Х. Оскільки син В. помер в спеціалізованій державній установі, знаходився на державному утриманні, то виникає питання про право на майно цієї установи після його смерті, яка також не залучена до справи. Вказує, якщо розписка судом визнана такою що не є доказом, то потрібно було з»ясувати, чи були у Х. спадкоємці та чи прийняли вони спадщину після його смерті (дружина, діти). Також звертає увагу суду на те, що будинок, на який претендує позивач, знаходиться на приватизованій земельній ділянці, власником якої згідно Державного акту про право власності на землю є покійний Х. і питання статусу цієї ділянки не вирішено. Також зазначає, що надані позивачем квитанції про сплату за спожиті послуги не є доказом про утримання будинку, в них також не вказана адреса, вони можуть мати відношення до будь-якого будинку у селі, тому вони не підтверджують ніяких обставин по справі.
Апеляційний суд у складі колегії суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції допустив неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, що стало підставою для ухвалення незаконного і необгрунтованого рішення суду, виходячи з наступного.
Предметом даного спору є визнання за С. права власності за набувальною давністю на домоволодіння, яке заходиться за адресою: Полтавська область Кременчуцький район село ____, яке складається з житлового будинку літ.Аа, сараїв літ.Б.Г., гаража літ.В, альтанки літ.Д, вбиральні літ.Е, льоху літ.Ж, літнього душу літ.З, колодязя літ.К, огорожі №1.
У мотивувальній частині рішення суд допустив протиріччя, вказавши, що Х. спадкоємців не мав, а також те, що відомості про його спадкоємців відсутні, як і про те, чи відкривалась спадщина після його смерті.
Відсутність у справі відомостей не свідчить про відсутність спадкоємців. У матеріалах цивільної справи дійсно відсутні відомості зі спадкового реєстру про відкриття спадщини після смерті Х., такі докази суду не надавалися та судом не витребовувалися.
Отже, колегія суддів приходить до висновку про те, що після смерті власника домоволодіння по вул.____Х. його спадкоємцями - синами: Х. та Х. прийнята спадщина у вигляді вказаного домоволодіння. Спадкоємці померлого 15.05.2006 року Х. не встановлені, у справі відсутні дані про його хворобу, про його смерть у державній спеціалізованій установі, що позбавляє суд з достовірністю встановити фактичні обставини та розмір його частки, право інших осіб на спадкування після його смерті. Також у справі відсутні відомості щодо спадкоємця Х., який згідно змісту розписки від 24.07.2003 року, також вважав себе спадкоємцем частки спірного житлового будинку, чи живий він на даний час, чи має він спадкоємців.
Отже, спірний житловий будинок потенційно має спадкоємців, а тому не може бути об»єктом права за набувальною давністю.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що позивач С. добросовісно заволодів спірним домоволодінням, його володіння є відкритим, безперервним та тривалим, що є законною підставою для застосування вимог ст. 344 ЦК України.
Суд першої інстанції, вирішуючи спір, залишив поза увагою, що згідно вимог діючого законодавства за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
З врахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, не враховано умови набуття права власності за набувальною давністю та те, що позивачу достовірно було відомо, що він не є власником спірного домоволодіння, яке є предметом спору та на який він просить визнати право власності за набувальною давністю, у яке заселився він, його мати та члени його сім»ї на підставі розписки, як про це зазначає позивач, тобто достовірно знав та розумів статус спірного домоволодіння.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про задоволення позову, висновки суду не грунтуються на вимогах матеріального та процесуального права, тому рішення підлягає скасуванню з ухвалення нового рішення. Таким чином апеляційну скаргу Новогалещинської селищної ради Козельщинського району Полтавської області задоволено, а рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 15 травня 2023 року скасовано й ухвалено нове рішення, згідно якого у задоволенні позову С. до Новогалещинської селищної ради Козельщинського району Полтавської області, третя особа: Третя кременчуцька державна нотаріальна контора, про визнання права власності за набувальною давністю відмовлено.
У листопаді 2021 року представник Б. адвокат Т. звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в якому просив стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Б. 150 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивовано тим, що 01.01.2020 в м.Кременчук Полтавської області біля зупинки «Чередники» локомотив ВЛ80т №1251 під керуванням машиніста С. скоїв наїзд на Б., внаслідок чого останній отримав важкі травми. Відомості про цю подію були внесені 01.01.2020 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №120201701110000003 та розпочато досудове розслідування. Постановою слідчого ВП №1 Кременчуцького РУП ГУНП в Полтавській області від 11.07.2021, дане кримінальне провадження було закрито, однак зафіксовано факт наїзду потяга на Б., та зроблено висновки, що між наїздом на нього локомотива ВЛ80т №1251, який є джерелом підвищеною небезпеки в розумінні ст.1187 ЦК України, та отриманими ним важкими травмами наявний причинно-наслідковий зв`язок, що підтверджується також випискою з медичної карти стаціонарного хворого травматологічного відділення №3.
Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 22 лютого 2023 року позов Б. до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди завданої здоров`ю фізичної особи задоволено частково.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд.5, ЄДРПОУ 40075815) на користь Б. 50 000 (п`ятдесят тисяч) грн.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рахунок держави судовий збір в сумі в сумі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що АТ «Українська залізниця» має нести відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
Визначаючи розмір грошової компенсації моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з характеру отриманих позивачем страждань, засад розумності та справедливості, урахував, що травма настала внаслідок грубої необережності самого потерпілого, а саме порушення ним пунктів 2.2, 2.6 та 2.20 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 19 лютого 1998 року № 54 (далі - Правила безпеки громадян на залізничному транспорті), а також пункту 3 Правил поведінки громадян на залізничному транспорті, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1995 року № 903 (далі - Правила безпеки громадян на залізничному транспорті).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції його в апеляційному порядку оскаржив представник Акціонерного товариства «Українська залізниця в особі регіональної філії «Південна залізниця» - адвокат О.
Свою незгоду з вказаним рішенням обґрунтовує тим, що під час ухвалення даного рішення судом порушені норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи та доказам, що знаходяться в матеріалах справи.
Зазначає, що суд першої інстанції у порушення вимог процесуального закону дав неправильну оцінку встановленим обставинам і наданим доказам, якими достеменно доводиться наявність умислу у діях потерпілого, що виключає цивільно-правову відповідальність відповідача. Позивач не надав взагалі суду належних і допустимих доказів про моральні страждання, їхній розмір.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступного висновку.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що тілесні ушкодження потерпілому спричинені внаслідок взаємодії із джерелом підвищеної небезпеки. Разом з тим визначаючи розмір компенсації, суд першої інстанції визнав доведеним факт грубого порушення Б. вимог Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 54 від 19 грудня 1998 року та перебування його в стані алкогольного сп`яніння.
Колегія суддів вважає, що наведенні в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, та не можуть бути підставною для скасування оскаржуваного рішення, а суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки, так і ті, що завдали шкоди внаслідок необережності.
Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Суд пе ршої інстанції обґрунтовано взяв до уваги акт службового розслідування складений 10 січня 2020 року начальником станції Кременчук ВП «Полтавська дирекція залізничних перевезень» філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» М., головним інженером ВП «Кременчуцька дистанція колія» філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» Я., заступником начальника ВП «Локомотивне депо Полтава» філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» Ч., інженером з охорони праці станції Кременчук ВП «Полтавська дирекція залізничних перевезень» філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» Д., а також протокол №05/81 від 02.01.2020 оперативної наради при в.о. заступника начальника локомотивного депо Полтава, протокол №ДС-02 від 10.01.2020 оперативної наради при начальнику станції Кременчук та довідку про розшифрування швидкостремірної стрічки поїзда згідно яких причиною нещасного випадку на залізниці стало грубе порушення Бассарабом Д.О. Правил поведінки громадян на залізничному транспорті, який лежав між рейками на залізничній колії, не реагував на звукові сигнали свистка локомотива великої та малої гучності в результаті чого було застосовано екстрене гальмування для запобігання наїзду, але через малу відстань запобігти наїзду не вдалося.
Таким чином, АТ «Українська залізниця», з яким машиніст потягу перебував у трудових відносинах, має нести відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, зокрема спричинену позивачу моральну шкоду в результаті отримання ним тілесних ушкоджень внаслідок наїзду на нього локомотиву.
Твердження, апелянта, що шкода спричинена не з вини відповідача, а внаслідок умислу потерпілого та свідомого порушення ним Правил поведінки громадян на залізничному транспорті, не є підставою для відмови у захисті порушеного права, оскільки за змістом зазначених норм матеріального права власник чи володілець джерела підвищеної небезпеки відповідає за шкоду без врахування вини, та може бути звільнений від такої відповідальності лише за спричинення шкоди за наслідками непоборної сили або умислу потерпілого на завдання самому собі цієї шкоди.
На підтвердження доводів щодо умислу потерпілого відповідач доказів не надав.
Вказаних обставин колегія суддів під час розгляду справи не встановила.
Враховуючи, що при ухваленні оскаржуваного рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 22 лютого 2023 року було допущено порушення норм процесуального права в частині розподілу судового збору, то колегія суддів вважає за потрібне рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 22 лютого 2023 року в частині розподілу судового збору змінити, стягнувши з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 500 грн. замість 2270 грн.
В іншій частині рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 22 лютого 2023 року залишено без змін.
На підставі викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Українська залізниця в особі регіональної філії «Південна залізниця» - адвоката О. задовольнила частково й рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 22 лютого 2023 року в частині розподілу судового збору змінено. Зменшено розмір стягнутого із Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судового збору за подачу позовної заяви з 2270 грн. до 500 грн.
В іншій частині рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 22 лютого 2023 року залишено без змін.
13 лютого 2023 року С. звернулася до суду з даним позовом, відповідно до якого вказувала, що шлюбні відносини припинились у вересні 2021 року за відсутності взаєморозуміння, різних поглядів на життя та розуміння моральних цінностей. Вважає, що сім`я розпалась остаточно, примирення неможливе.
Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 16 травня 2023 року – позов задоволено.
Шлюб, зареєстрований 04 червня 2011 року у Крюківському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області, актовий запис № 134, між С. та С. - розірвано.
Визначено місце проживання дітей: С., та С., , з матір`ю – С.
Із вказаним рішенням не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку через свого представника (адвоката).
В апеляційній скарзі прохав рішення суду в частині розірвання шлюбу – скасувати, а справу повернути до місцевого суду для продовження розгляду, а в частині визначення місця проживання дітей - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Місцевий суд установив, що сторони 04 червня 2011 року зареєстрували шлюб у Крюківському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області, мають спільних дітей: сина – С. та доньку С.
З вересня 2021 року сторони не підтримують шлюбні відносини за відсутності взаєморозуміння, різних поглядів на життя та розуміння моральних цінностей, що призвело до втрати почуттів поваги та любові і прийняті ними міри щодо примирення та збереження сім`ї не призвели до жодних результатів, а лише погіршили їх відносини.
При таких обставинах, враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою (стаття 51 Конституції України), місцевий суд дійшов висновку, що подальше спільне подружнє життя сторін і збереження шлюбу суперечить інтересам кожного з них та інтересам їх дітей, що має істотне значення, тому шлюб необхідно розірвати, залишити позивачу шлюбне прізвище «С» та визначити місце проживання дітей з матір`ю.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Матеріали справи не містять даних щодо вирішення місцевим судом заяви представника відповідача про надання строку на примирення сторін.
Апеляційний суд, враховуючи позицію позивачки у справі, яка категорично стверджувала про неможливість збереження сім’ї та відсутність в апеляційній скарзі клопотання відповідача про надання строку на примирення, відсутність доводів відповідача про те, що з часу подання нею позову про розірвання шлюбу ним вчинялися будь які дії щодо збереження сім’ї, апеляційний суд вважає, що ненадання місцевим судом строку на примирення не є підставою для скасування судового рішення в частині розірвання шлюбу.
Щодо визначення місцевим судом місця проживання неповнолітніх дітей.
Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява не містить доводів і вимог про визначення місця проживання неповнолітніх дітей.
Подана С. 21 березня 2023 року заява, в якій С. заперечує проти надання строку на примирення та вказує про залишення їй прізвища «С», а також визначення місця проживання дітей разом із нею не є змінами чи доповненнями до позовної заяви.
Таким чином, місцевий суд при розгляді справи порушив принцип диспозитивності та вийшов за межі позовних вимог.
В зазначеній частині доводи апеляційної скарги є обґрунтованими.
Враховуючи вищезазначені висновки апеляційного суду, рішення місцевого суду в частині визначення місця проживання дітей скасувано, без ухвалення відповідного рішення в зазначеній частині у зв’язку із відсутністю таких позовних вимог.
Отже, апеляційна скарга представника С., адвоката К., - задоволена частково, а рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 16 травня 2023 року в частині визначення місця проживання дітей: С, та С., , з матір`ю – С., - скасовано. В іншій частині рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 16 травня 2023 року залишено без змін.
У серпні 2020 року Ж. звернувся до суду із вказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог вказував, що з 22 листопада 2008 року по 08 жовтня 2012 року він перебував у шлюбі з відповідачем Ж., мають доньку Ж., 10 липня 2009 року народження, яка є інвалідом, проживає з ним та знаходиться на його утриманні і вихованні. Відповідач через півтора роки після народження дитини покинула його з донькою, не бере участі в її вихованні, не цікавиться її життям, здоров’ям дитини, не спілкується з нею, не піклується про її фізичний і духовний розвиток, не надає матеріальної допомоги на її утримання, що є достатньою підставою для позбавлення її батьківських прав. Просив суд позбавити Ж. батьківських прав відносно Ж.
Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області 22 березня 2021 року позов задоволено і Ж., позбавлено батьківських прав відносно неповнолітньої доньки Ж.
Вирішено питання стягнення судових витрат.
Рішення в апеляційному порядку оскаржила відповідачка, яка посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що місцевим судом було розглянуто справу без належного повідомлення відповідача, що позбавило скаржника можливості подати відповідні докази та довести у судовому порядку бажання приймати участь у вихованні дитини.
Колегія суддів апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, з підстав, передбачених п.п. 3,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач Ж. з червня 2010 року з донькою не проживає, не спілкується, не відвідує її, не цікавиться життям, здоров’ям дитини, матеріально не утримує, виявляючи тим самим свою байдужість до її долі, участі у вихованні не приймає.
Колегія суддів не погоджується з такими доводами апеляційної скарги, керуючись наступним.
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідач не була повідомлена про розгляд справи суді першої інстанції, а тому була позбавлена права викласти свої заперечення та доказів на спростування того, що вона умисно ухиляється від своїх батьківських обов’язків щодо виховання доньки.
Ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, суд першої інстанції не врахував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведена; належних та допустимих доказів ухилення матері від виконання своїх батьківських обов'язків, які б були законною підставою для позбавлення її батьківських прав відносно неповнолітньої доньки, позивачем не надано, а тому суд дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення батьківських прав.
За результатами апеляційного розгляду колегія суддів вважає, що поведінка відповідача свідчить про її бажання та спроможність виконувати батьківські обов’язки, що, у свою чергу, не дає підстав вважати, що позбавлення її батьківських прав відповідатиме інтересам дитини.
За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, місцевий суд дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення її батьківських прав.
Враховуючи, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального права, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення, яким у задоволенні позовних вимог слід відмовити. Таким чином апеляційну скаргу Ж. задоволено, а рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області 22 березня 2021 року скасовано.Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову Ж. до Ж., третя особа: Служба у справах дітей та молоді Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав відмовлено.
У вересні 2022 року П. звернулась до Кременчуцького районного суду Полтавської області із заявою, в якій просить встановити факт батьківства К., який помер 07 лютого 2022 року в м.Світловодську Кіровоградської області відносно П., та визнати, що П. є донькою К., який помер 07 лютого 2022 р.
Свої вимоги за заявою П. обґрунтувала тим, що К., який помер 07.02.2022 р., є її батьком. Мати заявниці Т., яка після реєстрації шлюбу 13 червня 2015 року змінила прізвище з П. на Т., та покійний батько К. з початку 2003 року та більш ніж 7 років проживали разом однією сім`єю як чоловік та дружина в м. Кременчуці. Вони були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, вели спільне господарство. У свідоцтві про народження заявниці здійснено запис про батька за прізвищем матері - Пунтус, як передбачено статтею 135 Сімейного кодексу України. Після семи років фактичних шлюбних відносин, батьки заявниці припинили спільне проживання, а 13 червня 2015 року мати заявниці зареєструвала інший шлюб та змінила прізвище на Т.
Заявниця вказує, що вона продовжувала спілкуватись з батьком К.., він займався її вихованням, піклувався про неї, утримував.
Після смерті батька відкрилась спадщина на все належне йому майно, а саме, квартиру №21 в м. Світловодську, яка належала йому на праві власності, а також на будинок в с. Глинськ Світловодського району Кіровоградської області, право на яке він отримав, фактично вступивши в спадщину після померлої сестри К. Встановлення факту батьківства потрібне заявниці для оформлення спадкових прав після померлого батька.
Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 06 лютого 2023 року у задоволенні заяви П., заінтересовані особи: Світловодська міська рада Кіровоградської області, Великоандрусівська сільська громада Олександрійського району Кіровоградської області, приватний нотаріус Олександрійського районного нотаріального округу Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про встановлення факту батьківства, відмовлено.
З цим рішенням не погодилась П., та її представник адвокат Т. подав на нього апеляційну скаргу, в якій з підстав неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та встановити факт батьківства К., який помер 07.02.2022 року в м. Світловодську, відносно заявниці П.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що заявниця П. є спадкоємцем першої черги на майно після померлого батька К., проте не змогла реалізувати своє право на спадщину, оскільки у свідоцтві про народження батько вказаний як П.
Встановивши обставини справи, дослідивши надані заявницею до заяви докази, застосувавши до правовідносин положення ст. 53 Кодексу про шлюб та сім`ю України, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що П. не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, тому відмовив у задоволенні її заяви про встановлення факту батьківства.
Колегія суддів не погоджується з висновками місцевого суду, з огляду на таке.
Як зазначила у заяві П., встановлення факту батьківства, зокрема, що К., який помер 07.02.2022 року в м. Світловодську Кіровоградської області відносно П., а також, що П. є донькою К., який помер 07.02.2022 року, є необхідним для оформлення спадкових прав після померлого батька.
При цьому у заяві П. вказує, що після смерті батька відкрилась спадщина на все належне йому майно, а саме, квартиру №21 м. Світловодську, яка належала йому на праві власності, а також на будинок в с. Глинськ Світловодського району Кіровоградської області, право на яке він отримав, фактично вступивши в спадщину після померлої сестри К.
З матеріалів спадкової справи № 8/2022 на майно померлого 07.02.2022 К. убачається, що П. звернулася до приватного нотаріуса Олександрійського районного нотаріального округу М. із заявою про прийняття спадщини. У цій заяві зазначено, що крім неї, спадкоємцем першої черги є неповнолітня донька померлого П, її рідна сестра, інших спадкоємців передбачених ст. 1261, 1262, 1266 ЦК України в тому числі малолітніх, неповнолітніх, недієздатних, цивільна дієздатність яких обмежена, немає (а.с. 76).
Відмовляючи у задоволенні заяви П., яка подана в порядку окремого провадження, з підстав недоведеності вимог, суд першої інстанції не звернув уваги на положення ст. 1261 ЦК України, а також те, що окрім П., спадкоємцем першої черги після померлого К., є її рідна сестра П.,
Отже, суд першої інстанції не встановив коло осіб, які мають бути залучені до участі у справі, наявність спору про право щодо спадкового майна після померлого К., який повинен розглядатися в порядку позовного провадження.
Враховуючи те, що із заяви П. вбачається спір про право, який не може бути розглянуто в порядку окремого провадження, колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та залишення заяви П. про встановлення факту батьківства без розгляду. Отже, апеляційну скаргу адвоката Т., який представляє заявницю П. задоволено частково й рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 06 лютого 2023 року скасовано. Заяву П. про встановлення факту батьківства залишено без розгляду.
У 2023 році було повернуто 2 цивільні справи, по яким рішення скасовано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду, а саме:
1.Справа № 536/911/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-сервісна компанія», Б. до К. про визнання інформації недостовірною та її спростування.
У травні 2021 року ТОВ «Торгівельно-сервісна компанія» та Б. звернулися із позовом до К. про визнання інформації недостовірною та її спростування.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 18 серпня 2020 року К. на електронному ресурсі «Залізниця без корупції» zbk.org.ua опублікував статтю «ІНФОРМАЦІЯ_3», згідно змісту якої Укрзалізниця оголосила тендер на капітальний ремонт вантажних автомобілів, де перемогло ТОВ «Торгівельно-сервісна компанія» запропонувавши нижчу ціну.
Також в статті вказано, що директором ТОВ є Б. та що фірма проходить у кримінальному провадженні № 643/3042/20, де, за версією слідства, вона здійснювала ремонт автомобілів поліції, коли вони були у справному стані та знаходились на патрулюванні.
Позивачі вважають, що інформація викладена в назві статті «Фірма, яка фіктивно ремонтувала автомобілі для поліції, тепер буде ремонтувати для Укрзалізниці» є недостовірною: фіктивність ремонту автомобілів ні встановлена, ні доведена не була, тому підлягає спростуванню, оскільки наносить шкоду їх діловій репутації.
Так, використане відповідачем формулювання «Фірма проходить у кримінальному провадженні» в принципі не визначено кримінальним процесуальним законодавством.
За змістом ухвали Московського районного суду міста Харкова від 02 березня 2020 року, по справі № 643/3042/20 розглядалося клопотання Першого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава про тимчасовий доступ до документів ТОВ «Торгівельно-сервісна компанія» в рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні №62019170000000173 від 11 березня 2019 року за частиною другою статті 364 КК України, де встановлено, що в діях посадових осіб ГУНП в Харківській області вбачаються ознаки зловживання службовим становищем за попередньою змовою групою осіб, що вчинялися з метою отримання неправомірної вигоди для себе та третіх осіб під час здійснення робіт з переобладнання та ремонту автомобілів, чим спричинено тяжкі наслідки у вигляді матеріальних збитків державі. Вони добровільно надали документи і більше питань у правоохоронців до них не було. На запит представника позивача від 25 серпня 2020 року до Першого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань у місті Полтава про наслідки досудового розслідування по згаданому кримінальному провадженні відповідь не надійшла.
Отже, фіктивність ремонту автомобілів для поліції ТОВ «Торгівельно-сервісна компанія» жодним чином не встановлена, а надання правоохоронцям тимчасового доступу до документів ТОВ не тягне за собою встановлення факту фіктивності здійснення послуг ремонту.
Позивачі уважали, що в зв`язку з тим, що назва та адреса ТОВ, що «фіктивно надає послуги», зазначено в статті, спричинено шкоду діловій репутації позивача і вказана інформація була доведена до невизначеного кола осіб, оскільки поширена в загальнодоступній мережі Інтернет.
Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 26 вересня 2022 року позовні вимоги ТОВ «Торгівельно-сервісна компанія», Б. задоволено частково.
Визнано, що інформація зазначена К. на сайті: http:// zbk.org.ua/2020/08/ firma-yaka-fiktivno-remontyvala-avtomobili-dlya-polici%97-teper-byde-remontyvati-dlya-ukrzaliznici в назві статті «Фірма, яка фіктивно ремонтувала автомобілі для поліції, тепер буде ремонтувати для Укрзалізниці» є недостовірною та завдає шкоди діловій репутації ТОВ «Торгівельно-сервісна компанія» й Б.
Зобов`язано К. спростувати інформацію «Фірма, яка фіктивно ремонтувала автомобілі для поліції, тепер буде ремонтувати для Укрзалізниці» на сайті zbk.org.ua шляхом розміщення резолютивної частини рішення суду. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 14 березня 2023 року апеляційну скаргу К. залишено без задоволення. Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 26 вересня 2022 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що інформація, зазначена К. на сайті: http:// zbk.org.ua/2020/08/ firma-yaka-fiktivno-remontyvala-avtomobili-dlya-polici%97-teper-byde-remontyvati-dlya-ukrzaliznici в назві статті «Фірма, яка фіктивно ремонтувала автомобілі для поліції, тепер буде ремонтувати для Укрзалізниці» є недостовірною та завдає шкоди діловій репутації Товариству з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-сервісна компанія» й її директору, оскільки містить фактичні твердження про вчинення Б. з використанням службових повноважень протиправних дій, які мають ознаки злочинів, передбачених КК України. За відсутності вироку суду щодо Б., поширення К. вказаної інформації порушує презумпцію невинуватості та негативно впливає на немайнові права позивачів. Поширена інформація не є оціночними судженнями, а є констатацією фактів, які можуть і мають бути доведені належними доказами. Враховуючи те, що позивачі довели факт поширення про них негативної та недостовірної інформації, яка принижує їх честь, гідність та ділову репутацію, і викладене не є оціночним судженням, суд першої інстанції зробив правильний висновок про задоволення позову в частині визнання, що вказана інформація, зазначена К. на зазначеному сайті, є недостовірною та завдає шкоди діловій репутації ТОВ «Торгівельно-сервісна компанія» й Б.
Суд першої інстанції зробив правильний висновок про зобов`язання К. спростувати інформацію на сайті zbk.org.ua шляхом розміщення резолютивної частини рішення суду, що є належним і достатнім способом захисту порушених прав позивачів внаслідок публікації відповідачем недостовірної інформації щодо них та її спростування. Відмовивши у задоволенні іншої частини вимог щодо розміщення співмірної публікації повного тексту рішення суду.
Касаційна скарга мотивована тим, що поширена К. на сайті http:// zbk.org.ua/2020/08/firma-yaka-fiktivno-remontyvala-avtomobili-dlya-polici%97-teper-byde-remontyvati-dlya-ukrzaliznici в назві статті «Фірма, яка фіктивно ремонтувала автомобілі для поліції, тепер буде ремонтувати для Укрзалізниці» не містить фактичні твердження про вчинення Б. з використанням службових повноважень протиправних дій, які мають ознаки злочинів, передбачених КК України. У цій статті відсутнє звинувачення Б. у вчиненні кримінального правопорушення. Вказане речення є заголовком, містить судження, що має фактичну основу.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються у частині задоволених позовних вимог. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.
09 травня 2023 року ТОВ «Торгівельно-сервісна компанія» та Б. через представника С. подали відзив на касаційну скаргу, в якому просили залишити оскаржені рішення без змін, а скаргу - без задоволення.
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без дотримання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити; судові рішення в оскарженій частині скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.
Враховуючи викладене, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, постановив касаційну скаргу К. задовольнити, а рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 26 вересня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 14 березня 2023 року у частині задоволених позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-сервісна компанія», Б. до К. про визнання інформації недостовірною та її спростування скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.
У червні 2021 року Ч. звернувся до суду з позовом до М., третя особа – приватний нотаріус Компаніївського районного нотаріального округу Кіровоградської області С., про визначення додаткового строку для прийняття спадщини та скасування свідоцтв про право на спадщину за законом.
Позовна заява мотивована тим, що 07 вересня 2014 року помер Т., після смерті якого відкрилася спадщина, яка складається із: земельної ділянки загальною площею 3,0102 га з кадастровим номером 5322487000:05:000:0062 та земельної ділянки загальною площею 0,1798 га з кадастровим номером 5322487000:06:000:0062, що розташовані на території Ялинцівської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області.
Вказував, що 18 березня 2013 року Т. на його користь було складено заповіт на належні спадкодавцеві земельну ділянку загальною площею 3,0102 га з кадастровим номером 5322487000:05:000:0062 та земельну ділянку загальною площею 0,1798 га з кадастровим номером 5322487000:06:000:0062, що розташовані на території Ялинцівської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області.
Зазначав, що зі спадкодавцем на день його смерті не проживав, останній не був його близькою людиною та членом родини, а про факт смерті Т. та існування складеного на його ім’я заповіту позивачу стало відомо у 2021 року, після чого він звернувся до приватного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, проте постановою приватного нотаріуса Компаніївського районного нотаріального округу Кіровоградської області С. від 22 червня 2021 року Ч. було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв’язку із пропуском встановленого законом строку для прийняття спадщини.
Вважав, що незнання ним про наявність заповіту та про смерть спадкодавця є поважними причинами пропуску строку прийняття спадщини, що є підставою для визначення йому додаткового строку, достатнього для подання ним заяви про прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України.
Ураховуючи наведене, Ч. просив суд:
– визначити для нього додатковий строк тривалістю два місяці для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті Т., померлого 07 вересня 2014 року;
– скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом, реєстраційний номер у реєстрі 475, видане 30 вересня 2020 року приватним нотаріусом Компаніївського районного нотаріального округу Кіровоградської області С. на ім’я М. на земельну ділянку загальною площею 3,0102 га з кадастровим номером 5322487000:05:000:0062, цільове призначення – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;
– скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом, реєстраційний номер у реєстрі 476, видане 30 вересня 2020 року приватним нотаріусом Компаніївського районного нотаріального округу Кіровоградської області С. на ім’я М. на земельну ділянку загальною площею 0,1798 га з кадастровим номером 5322487000:06:000:0062, цільове призначення – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 21 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року, позов Ч. задоволено.
Визначено Ч. додатковий строк у два місяці з моменту набрання рішенням суду законної сили для подання заяви про прийняття спадщини після померлого Т., який помер 07 вересня 2014 року.
Скасовано свідоцтво про право на спадщину за законом, реєстраційний номер № 475, видане 30 вересня 2020 року приватним нотаріусом Компаніївського районного нотаріального округу Кіровоградської області С. на ім’я М. на земельну ділянку загальною площею 3,0102 га з кадастровим номером 5322487000:05:000:0062, цільове призначення – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Скасовано свідоцтво про право на спадщину за законом, реєстраційний номер № 475, видане 30 вересня 2020 року приватним нотаріусом Компаніївського районного нотаріального округу Кіровоградської області С. на ім’я М. на земельну ділянку загальною площею 0,1798 га з кадастровим номером 5322487000:06:000:0062, цільове призначення – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Судові рішення судів мотивовані тим, що позивач довів поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини після смерті спадкодавця Т., померлого 07 вересня 2014 року.
Судами враховано, що приватний нотаріус Компаніївського районного нотаріального округу Кіровоградської області С. при відкритті спадкової справи не здійснила виклик позивача як спадкоємця за заповітом, у тому числі, шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі відповідно до вимог статті 63 Закону України «Про нотаріат».
Крім того, при вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини апеляційним судом враховано свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.
Суди послалися на відповідну судову практику Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі М., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 21 вересня 2022 року, постанову Полтавського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову Ч. відмовити.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п’ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
У статті 1233 ЦК України зазначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).
Отже, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Статтею 1272 ЦК України визначено, що якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Ураховуючи наведене, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
Задовольняючи позовні вимоги, районний суд, з висновком якого погодився і апеляційний суд, дійшов висновку, що наведені позивачем підстави пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини є поважними. Зокрема, посилання позивача на те, що він не проживав зі спадкодавцем, не знав про його смерть і наявність складеного на його ім’я заповіту, а нотаріусом не було вчинено дій для повідомлення спадкоємця про наявність заповіту.
Ухваливши рішення про задоволення позову, суди встановили, що Ч. пропустив строк для прийняття спадщини з поважних та об’єктивних причин, оскільки він не є родичем померлого Т., мешкав окремо від спадкодавця, будь-яких відносин із ним не підтримував та не знав про складений на його ім’я заповіт.
Колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову Ч. та визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті Т. передчасними, оскільки суди не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, дослідження обставин справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суди не звернули увагу на вказані норми права та не перевірили всіх доводів М., викладених у відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі з приводу обізнаності Ч. про складений на його ім’я заповіт та смерть спадкодавця, зокрема, щодо укладення між позивачем та спадкодавцем договору про надання права користування чужими земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) спірних земельних ділянок; засвідчення представником позивача копії заповіту від 18 березня 2013 року відміткою «з оригіналом вірно». Зазначене є також доводами касаційної скарги М.
Вирішуючи спір, суд попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, не встановили усіх обставин справи, які необхідні для правильного її вирішення, не перевірили належно доводів відповідача, не дотрималися встановленого статтею 89 ЦПК України принципу оцінки доказів, згідно з яким суд на підставі всебічного, повного й об’єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв’язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.
За таких обставин, рішення судів попередніх інстанцій не відповідають вимогам статей 263-265 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості. Зазначені вище порушення призвели до передчасних висновків судів попередніх інстанцій, що в силу положень статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, збирати та надавати правову оцінку новим доказам у справі, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому, оскільки порушення норм процесуального права допущені обома судами, справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належно оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Щодо судових витрат
У справі, що переглядається, касаційна скарга М. задовольняється частково, а справа передається на новий розгляд до суду першої інстанції. Тобто остаточного рішення по суті спору касаційним судом не було прийнято, а тому за таких обставин підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат відсутні. Тому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду було постановлено касаційну скаргу М., яка подана її представником – адвокатом М., задовольнити частково, а рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 21 вересня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Діловод Антоніна КАРДАШЕВА
_03_03.png)
