Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Аналіз причин скасування та зміни судових рішень Кременчуцького районного суду Полтавської області по цивільних справах
станом на 30.12.2022 року
Відповідно п. 3.6 плану роботи Кременчуцького районного суду Полтавської області за 2022 рік, затвердженого наказом голови суду № 59/ОД від 16.12.2021 мною, судовим розпорядником Валерією Похилою було проведено аналіз причин скасування та зміни судових рішень Кременчуцького районного суду Полтавської області по цивільних справах станом на 30.12.2022 року.
Аналіз проведено на підставі: копії ухвал (рішень) колегій суддів судової палати з розгляду цивільних справ (наряд № 02-03 « Копії рішень Полтавського апеляційного суду стосовно перегляду судових рішень постановлених судом у цивільних справах) та копій постанов колегій суддів судової палати Касаційного цивільного суду (наряд № 02-04 «Копії рішень Великої палати Верховного суду Касаційного цивільного, кримінального, адміністративного судів у складі Верховного суду стосовно перегляду судових рішень постановлених судом у цивільних справах) кожного із суддів, працюючих впродовж 2022 року.
Аналізом роботи Кременчуцького районного суду встановлено, що у 2022 році в порядку цивільного судочинства за захистом своїх законних прав, свобод та інтересів звернулось 485 громадян.
Слід звернути увагу на те, що в порівнянні з аналогічним періодом минулого року кількість цивільних справ позовного провадження зменшилась на 252 справи та склала 343 справи . Кількість справ окремого провадження зменшилася на 6 справ – та становить 51 справи, кількість справ наказного провадження збільшилась на 9 справ та становить 115 справ, кількість заяв про забезпечення доказів, позову до подання позовної заяви зменшилася на 14 заяв та становить 2 заяви, кількість заяв про перегляд заочного рішення не змінилася та становить – 7 заяв, кількість заяв про перегляд рішень, ухвал суду чи судових наказів у зв’язку із нововиявленими або виключними обставинами збільшилась та становить 1 справу, кількість скарг на дії або бездіяльність виконавчої служби збільшилася на 2 та становить 12 справ, кількість клопотання, подання, заяви, у порядку виконання судових рішень та рішень інших органів зменшилася на 53 справ – та становить 33 справи, клопотання про визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню збільшилась на 3 справи та становить 3 справи, доручення судів України /іноземних судів збільшилася на 1 справу та становить 1 справу.
Згідно статистичних даних впродовж зазначеного періоду всього направлено 46 справ:
- до Полтавського апеляційного суду направлено 44 цивільних справ з них: 27 справ повернулось з Полтавського апеляційного суду, та 17 цивільних справ перебувають на розгляді в Полтавському апеляційному суді.
- до Верховного Суду (Касаційний цивільний суд) направлено 2 цивільних справи, які перебувають в зазначеній інстанції на розгляді.
Якість розгляду цивільних справ станом на 30.12.2022 року по суддям становить:
суддя Світлана Клименко – по 14 цивільним справам , з яких:
суддя Олександр Колотієвський – по 12 цивільним справам, з яких:
суддя Жанна Даніліна – по 19 цивільним справам з яких:
Як правило, рішення суду відповідають вимогам ст. 263 ЦПК України, тобто є вмотивованими і ясно викладеними. Поряд з цим мають місце факти постановлення рішень, які не відповідають вимогам про їх законність і обґрунтованість.
Причинами скасування рішень Кременчуцького районного суду Полтавської області протягом вказаного періоду були:
Вважаю за необхідне розглянути випадки скасування рішень суду з метою недопущення подібних порушень в подальшій роботі суду.
Найчастіше причинами скасування (зміни) рішень (ухвал, постанов) у справах є порушення судом норм процесуального права (рішення суду основане на висновках, які не відповідають обставинам справи або не досліджено обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, не повно з’ясовано обставини справи, без належної оцінки доказів).
Порушення норм процесуального права є підставою для скасування рішення, тільки тоді коли це порушення привело до неправильного вирішення справи. Істотними порушеннями при ухваленні рішення суду є відсутність вказівки у рішенні про те, на яких доказах ґрунтуються висновки суду, відсутність мотивів прийняття рішення, відсутність висновку про задоволення однієї частини позову і про відмову в другій його частині.
З урахуванням викладеного, вважаю за необхідне звернути увагу суддів на дотримання норм матеріального та цивільно-процесуального права, на недоліки, які мали місце при розгляді суддями справ та шляхи їх усунення.
Непоодинокі випадки скасування (зміни) рішень (ухвал) є невідповідність висновків суду обставинам справи.
Неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи – це означає, що суд не дослідив усіх передбачених нормою матеріального права юридичних (доказових) фактів, наявність чи відсутність яких впливає на остаточний результат справи, або дослідив факти, не передбачені такою нормою.
Станом на 30.12.2022 року повернуто 15 цивільних справ, які були направлені в 2021 -2022 році по якій рішення скасовано Полтавським апеляційним судом, а саме:
Заочним рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 25 жовтня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення оскаржив позивач, який в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення суд норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення, ухваливши нове, яким задовольнити позов. Вважає, що між сторонами виникли договірні правовідносини, зміст яких врегульовано та узгоджено в Умовах та Тарифах, з якими відповідач ознайомився, що підтвердив підписанням Анкети-Заяви до Договору надання банківських послуг.
Колегія суддів, перевіривши справу в межах заявлених вимог і апеляційного оскарження, приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з підстав, передбачених п.3, 4 ст.1 ст.376 ЦПК України.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що надані банком Умови обслуговування рахунків фізичної особи не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена для укладеного кредитного договору.
Колегя суддів не погоджується з такими висновками місцевого суду.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судо недійсним.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
Статті 6 та 627 ЦК України визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як вбачається із заяви-анкети до договору про надання банківських послуг, А. ознайомився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту, що складають договір про надання банківських послуг.
Також позичальник підтвердив і засвідчив, що вся інформація та/або документи, надані ним у банку, у тому числі через мобільний додаток, є повною і достовірною у всіх відношеннях.
Просив вважати наведений зразок його власноручного підпису або його аналоги ( у тому числі його електронний підпис) обов’язковим при здійсненні операцій за всіма рахунками, які відкриті або будуть відкриті у банку.
Засвідчив генерацію ключової пари з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключом, яка буде використовуватися для накладеного удосконаленого електронного підпису у мобільному додатку з метою засвідчення його дій згідно з договором.
Також визнав, що удосконалений електронний підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах на паперових носіях.
Підтвердив, що усі наступні правочини ( у тому числі підписання договорів, угод, листів, повідомлень) можуть вчинятися ним та/або банком з використанням електронного/удосконаленого електронного підпису.
Таким чином колегія суддів вважає, що вказаний кредитний договір, який укладений в електронній формі, відповідає вимогам Закону і волевиявленню сторін.
Так, електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правоочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
Частиною п’ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенапралення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
В силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Важливо розуміти, якому конкретному випадку потрібно створювати еклектронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.
Як вбачається із матеріалів справи між сторонами укладено кредитний договір в електронному вигляді у відповідності з проектом «Мonobank» шляхом підписання Інхімовим Є.Є. анкети-заяви та надання клієнтом банку своїх анкетних та паспортних даних для їх завантаження у мобільний додаток.
Таким чином позичальник підтвердив, що ознайомився та отримав примірники документів у мобільному додатку, в якому відбувається попередня ідентифікація клієнта за допомогою завантаження паспортних та інших особистих даних клієнта. На підставі укладеного договору відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна карткаю
Заповнення анкети-заяви позичальник підтвердив ознайомлення та прийняття відповідних умов надання кредиту.
Без ознайомлення з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту, що складають договір про надання банківських послуг, подальше укладення електронного договору кредиту на сайті є неможливим.
На підтвердження факту укладення кредитного договору банк надав Витяг з Умов обслуговування розрахунків фізичної особи (ресурс: Умови обслуговування рахунків фізичної особи в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» розміщені на офіційному сайті Тарифи банку та індивідуальні умови кредитування, з якими відповідач ознайомився шляхом накладення цифрового електронного підпису.
Таким чином, сторони належним чином погодили умови використання кредитної картки, визначений розмір відсотків та штрафних санкцій.
Підписавши анкету-заяву, яка разом з умовами, тарифами, таблицею обчислення вартості кредиту та пвспортом споживчого кредиту складають договр про надання банківських послуг, відповідач А. підтвердив, що ознайомився та отримав примірники у мобільному додатку вищезазначених документів, що складають договір та зобов’язався виконувати його умови, що узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду висловленим при розгляді справ справі №754/17518/15 ц, постанови об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, постанові Верховного Суду у справі №404/502/18, у справі №732/670/19 постанова від 9 вересня 2020 року, в тому числі і щодо укладення кредитного договору в електронному вигляді у відповідності з проектом «monobank».
Отже, матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що 01 грудня 2017 року між банком та А. був укладений договір про надання банківських послуг в електронній формі, умови якого позивачем були виконані. У свою чергу відповідачем допущено порушення умов договору щодо свожчасного погашення платежів, внаслідок чого утворилась заборгованість, розмір якої відповідачем не було спростовано.
За таких обставин, колегія суддів прийшла до висновку про скасування оскаржуваного судового рішення і ухвалення нового, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Отже, на підставі вищевикладеного, заочне рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 25 жовтня 2021 року скасовано, а натомість ухвалено нове рішення, згідно якого позов Акціонерного товариства «Універсал Банк» до А. про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг «Monobank» задоволено.
У березні 2021 року ПАТ «Страхова компанія «ВУСО»» звернулося до суду з вказаним позовом в якому просило стягнути з К. на його користь збитки, спричинені заходами забезпечення позову у розмірі 210 євро та 264,30 грн., а також судові витрати по справі покласти на відповідача.
В обгрунтування позову вказувало, що К. звернувся з позовом до ПАТ «Страхова компанія «ВУСО» про захист прав споживача страхових послуг, відшкодування моральної та майнової шкоди.
Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 05 лютого 2021 року у задоволенні позову К. було відмовлено, рішення суду набрало законної сили 09 березня 2021 року. Разом з позовом К. подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ПрАТ «СК «ВУСО»» на суму стягнення, на рахунках , які відкрито у АТ «ТАСКОМБАНК» , АТ КБ «Приватбанк», та в АТ «Державний ощадний банк України».
Зазначало, що заяву К. про забезпечення позову судом було задоволено та накладено арешт на грошові кошти ПрАТ «СК»ВУСО»» на суму 607 847,02 грн. у зазначених вище банківських установах. На виконання ухвали Кременчуцького районного суду Полтавської області про забезпечення позову К. державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у м.Києві у рамках виконачого провадження № 63314122 накладено арешт на грошові кошти ПрАТ «СК «ВУСО»» на рахунках, перлік яих вказано в ухвалі суду та на всіх інших відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника.
У відповідності до чинніх норм законодавства, на виконання постанови державного виконавця у вказаному вище виконавому проваджені Акціонерним товариством «Таскомбанк» було накладено арешт на кошти страхової компанії, у тому числі на кошти, які були розміщені на депозитному раахунку № UA 5233395000000026512203687002 у іноземній валюті в сумі 61 000 євро. За період накладення арешту на вказаний вище депозитний рахунок банківською установою не нараховувались відсотки на суму вкладу, загаьна сума яких складає 210 євро.
Крім того, Голосіївьким РВ ДВС у м.Києві також було відкрито виконавче провадження за номером 63499813 щодо стягнення з ПрАТ «СК «ВУСО»» мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 264,30 грн., які також було сплачено страховою компанією згідно платіжного доручення, у зв’язку з чим виконавче провадження було завершене.
У подальшому, ухвалою Кременчуцького районного суду Полтавської області від 10 грудня 2020 року заходи забезпечення було скасовано. Окрім того, 11 січня 2021 року постановою Полтавського апеляційного суду було скасовано ухвалу Кременчуцького районного суду Полтаської області від 15 квітня 2019 року про застосування заходів забезпечення позову.
Зазначало, що саме внаслідок застосування заходів забезпечення позову К. страховій компанії було заподіяно збитків у виді суми неотриманих відсотків по депозитному договору в сумі 210 євро, а також 264,30 грн. мінімальних витрат виконавчого провадження, які були сплачені позивачем.
З урахуванням викладеного, обов’язок відшкодування збитків, заподіянихвнаслідок застосування заходів забезпечення позову покладається саме на особу, яка подала клопотання про застосуання такого забезпечення, а тому з К. на користь ПрАТ «СК «ВУСО»» підлягають сплаченню зазначені вище суми.
Рішенням Кременчуцькоо районного суду Полтавської області від 25 січня 2022 року позовні вимоги ПрАТ «СК «ВУСО»» до К. про відшкодування збитків, спричинених заходами забезпечення позову – задоволено.
Стягнуто з К. на користь ПрАТ «СК «ВУСО»» збитки спричинені заходами забезпечення позову в сумі 210 (двісті десять ) євро та 264 (двісті шістдесят чотири) грн. 30 (тридцять) копійок.
Стягнуто з К. на користь ПрАТ «СК «ВУСО»» сплачений при подачі позову судовий збір в сумі 2270 грн.
Не погодившись із вказаним рішеням, його в апеляційному порядку оскаржив К. посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ПрАТ «СК «ВУСО»» слід відмовити.
В обгрунтування апеляційної скарги вказує, що в зазначеній заяві про забезпечення позову міститься вичерпний перелік рахунків позивача, на які було накладено арешт і депозитний рахунок № UA 443395000000026502203687001 у вказаному переліку відсутній .
Відтак у старшого державного виконавця Голосіївського районного ВДВС у м. Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції(м.Київ) були відсутні підстави для накладення арешту на грошові кошти, які були на всіх без виключення рахунках відповідача, окрім зазначених в ухвалі суду про забезпечення позову.
Крім того, вказує, що відсутність складу цивільного правопорушення є підставою для звільнення особи від відшкодування збитків.
Таким чином вважає, що відповідальність у вигляді відшкодування збитків може бути покладено на особу за наявності в її діях складу цивільного правопорушення.
Як вбачається, з матеріалів справи, ухвала була винесена про забезпечення позову в якій міститься вичерпний перелік рахунків позивача, на які було накладено арешт і депозитний рахунок № UA 443395000000026502203687001 у вказаному переліку відсутній.
Відтак у старшого державного виконавця Голосіївського районного ВДВС у м. Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) були відсутні підстави для накладення арешту на грошові кошти, які були на всіх без виключення рахунках відповідача, окрім зазначених в ухвалі суду про забезпечення позову.
За таких обставин не доведено позивачем наявності підстав для відшкодування збиків, оскільки в даних діях відповідача відсутній склад цивільного правопорушеня .
За таких обставин колегия суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення місцевого суду, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні вимог ПрАТ «СК «ВУСО»».
У липні 2021 року АТ «Акцент-Банк» звернулося до суду з даним позовом. Зазначало, що між Банком та П. було укладено договір №б/н від 13 серпня 2019 року, відповідно до якого остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.
У зв’язку з невиконанням умов договору утворилась заборгованість у розмірі 16110,42, що складається з наступного: 11781,18 грн – заборгованості за кредитом, 4329,24 грн. – заборгованості по відсоткам. Просили стягнути з П. на користь АТ «Акцент-Банк» вказану заборгованість та судові витрати у розмірі 2270 грн.
Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 18 листопада 2021 року позов Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до П. про стягнення заборгованості задоволено частково.
Стягнуто з П. на користь Акціонерного товариства «акцент-Банк» суму заборгованості за кредитним договором б/н від 13 серпні 2019 року – 11 781,18 грн., що складається із заборгованості за тілом кредиту.
У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено.
Стягнуто з П. на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» понесені ними витрати на сплату судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 1660,05 грн.
Рішення оскаржило АТ «Акцент-Банк» в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення заборгованості по відсоткам та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Вважає, що боржником за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором було підписано Паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», в якій зазначені всі умови кредитування, строки, процентна ставка, що дає підстави для стягнення з П. заборгованості по відсоткам.
Суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку, про стягнення з відповідача на користь позивача фактично отриманих коштів – непогашеного тіла кредиту. Однак не звернув уваги на те, що між Банком та боржником було укладено електронний договір, яким досягнуто згоди щодо усіх істотних умов правочину, зокрема щодо стягнення відсотків за користування кредитними коштами.
З огляду на вказане, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 18 листопада 2021 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог АТ «Акцент-Банк» та ухвалення нового рішення в цій частині про стягнення з П. на користь АТ «Акцент-Банк» заборгованості за відсотками в розмірі 4 329,24 грн.
Вказаний висновок узгоджується з постановою Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №284/157/20-ц.
В іншій частині рішення не оскаржується та підлягає залишенню без змін.
Частиною 1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи задоволення позову та задоволення апеляційної скарги АТ «Акцент-Банк», з П. підлягає стягненню судовий збір у розмірі 4015 грн., а рішення суду зміні в цій частині.
Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381, 384 ЦПК України, апеляційний суд постановив апеляційну саргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» задовольнити.
Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 18 листопада 2021 року скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог АТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості за відсотками, ухваливши в цій частині нове рішення.
Стягнути з П. на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованість за відсотками в розмірі 4 329,24 грн.
В іншій частині рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 18 листопада 2021 року залишити без змін.
Змінити рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 18 листопада 2021 року в частині розподілу судових витрат та стягнути з П. на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» судовий збір у розмірі 4015 грн.
У квітні 2020 року АТ «Полтаваобленерго» звернулося до місцевого суду із вказаним позовом, у якому прохало стягнути у відшкодування шкоди з М. на користь Велико-Кохнівської філії АТ «Полтаваобленерго» завдані збитки за самовільне підключення електричних установок до електричної мережі енергопостачальника з порушенням схеми обліку відкритою електричною проводкою без дозволу електропостачальника в сумі 30064,32 грн. та судові витрати.
Заява обгрунтована тим , що 03 квітня 2018 року уповноваженими представниками Велико-Кохнівської філії АТ «Полтаваобленерго» К., Б., Б., у відповідності до п.37 ПКЕЕН за адресою с. Омельник вул. Центральна (Леніна), буд.7 було виявлено порушення, а саме самовільне підключення електричних установок (електричні проводки) до електричної мережі електропостачальника без електричного лічильника, при відсутності відкритого особового рахунку і без укладення договору з електропостачальником.
Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 15 червня 2021 року позов АТ «Полтаваобленерго» задоволено частково.
Стягнуто з М. на користь АТ «Полтаваобленерго» заподіну шкоду в розмірі 432,52 грн та витрати пов’язані зі сплатою судового збору в розмірі 30,27 грн
Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив представник АТ «Полтаваобленерго» посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права.
В обгрунтування апеляційної скарги вказував, що відповідачем не спростовано факт виявленого порушення ПКЕЕН а доказів на спростування обставин викладених у позовній заяві ним не найдено.
У судовому засіданні розрахунок обсягу та вартості електроенергій, необлікованої в наслідок порушень споживачем Правил користування електричною енергією здійснений у відповідності до затвердженої Методики та не спростовується М.
Вказував, що споживач не вніс свої зауваження до акту, та не оскаржував його у встановленому законом порядку, другий примірник акту він отримав 03 квітня 2018 року. Протокол засідання комісії з розгляду актів про порушення Правил користування електричною енергією для населення М. також не оскаржував.
Зазначав, що суд першої інстанції при винесенні свого рішення проігнорував фактичні дані зафіксовані в Акті про порушення №00006719 від 03 квітня 2018 року та схемі підключення приладу обліку, що є додатком до нього.
Крім цього суд не прийняв до уваги надані докази, не оглянув вилучений речовий доказ та скептично віднісся до протоколу засідання комісії з розгляду актів про порушення ПКЕЕН та до розрахунку обсягу та вартості електричної енергії, необлікованої внаслідок порушення ПКЕЕН.
Висновок про їх належність та допустимість було здійснено судом першої інстанції лише на підставі показів представника відповідача та поданого відзиву.
Крім того зазначив що місцевий суд розглядав цю справу більше року, що суперечить статті 275 ЦПК України та при ухваленні рішення не оголосив орієнтовний час його проголошення , порушивши ст. 244 ЦПК України.
Ураховуючи викладене прохав скасувати рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 15 червня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги АТ «Полтаваобленерго» задовольнити в повному обсязі, стянути з М. завдані збитки за самовільне підключення електричних установок до електричної мережі електропостачальника з порушенням схеми обліку відкритою електричною проводкою без дозволу енергопостачальника в сумі 30064,32 грн та стягнути судові витрати.
М. в судовому засіданні в суду першої інстанції визнав, що використовував електроенергію незаконно та пояснив, що накид проводу був здійснений його братом за тиждень до перевірки.
Установивши, що М. допустив порушення Правил, внаслідок чого мало місце розкрадання електричної енергії, суд першої інстанції, дійшов помилково висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вартість необлікованої електричної енергії лише за 7 днів.
Відповідачем не доведено, що саме за 7 днів до перевірки відбулося втручання в роботу пристрою, який дає можливість спожити необліковану електричну енергію.
Разом з тим проведений розрахунок вартості необлікованої електроенергії за період з 03 квітня 2017 року до 03 квітня 2018 року обгрунтовується п.п.б п. з.з Методики, оскільки у разі самовільного підключення споживачем електроустановок, струмоприймачів або проводів до електричних мереж енергопостачальника – із дня набуття споживачем права власності на електроустановку чи права користування електроустановкою або із дня здійснення останньої технічної перевірки електричної мережі, до якої було здійснене самовільне підключення, але не більше сумарної кількості днів за дванадцять календарних місяців, що передували дню виявлення порушення, та до дня усунення порушення .
Апеляційний суд зауважує, що у цій справі технічна перевірка до виявленого порушення Правил не проводилася, оскільки відповідач не укладав договір з АТ «Полтаваобленерго», тому розрахунок заборгованості проведено за 12 місяців в межах п.п б п. 3.3 Методики.
Ураховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав про стягнення з М. вартості необлікованої електричної енергії, визначеної відповідно до Методики на підставі акту про порушення, складеного з урахуванням вимог Правил.
За таких обставин апеляційна скарга АТ «Полтаваобленерго» в особі Велико-Кохнівської філії АТ «Полтаваобленерго» підлягає до задоволення, а рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 15 червня 2021 року скасуванню з ухваленням нового рішення, яким задовольнити позовні вимоги АТ «Полтаваобленерго» в особі Велико-Кохнівської філії АТ «Полтаваобленерго» в повному обсязі.
У січні 2020 року Г. звернулася до суду з вказаним позовом до К., у якому просила про виділ в натурі частки в спільній частковій власності на житловий будинок з господарськими будівлями та земельні ділянки, а також просила стягнути з К. на її користь 7 149,50 грн різниці у вартості належних їм ідеальних часток, судовий збір грн та витрати на професійну правничу допомогу.
Позов мотивовано тим, що вона з відповідачем К. є співвласниками домоволодіння та земельних ділянок: площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 5322482801:01:002:0135 та площею 0,0635 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5322482801:01:002:0136 по 1/2 частці у кожного. Вказувала, що з моменту набуття ними права власності кожним на 1/2 частину домоволодіння між ними вже фактично склався порядок користування цим майном.
Вважає, що варіант виділу часток співвласників у праві спільної часткової власності, запропонований експертом М., є прийнятним для обох сторін та таким, що відповідає вимогам закону та інтересам сторін.
В березні 2020 року відповідач К. звернувся до суду із зустрічним позовом до Г. про поділ в натурі будинку з господарськими будівлями, що є у спільній частковій власності, про поділ земельних ділянок та стягнення моральної шкоди.
Враховуючи наявність двох співвласників з рівними частками, просив суд здійснити поділ житлового будинку та земельних ділянок за висновком судового експерта Ш. № 12/2-18 за результатами будівельно-технічного та земельно-технічного дослідження складеного 28.12.2018, оскільки він був погоджений з Г.
Вказував, що ним особисто за власний рахунок здійснено облаштування окремого дверного входу в частині, що буде належати Г. та облаштовані перегородки і вбиральня. Для поділу земельних ділянок він замовив розроблення відповідної технічної документації у ТОВ «Компанія «Терра-Макс», за яку після її виготовлення теж заплатив власні кошти в сумі 20 000 грн.
Вважав, що між ними з Г. буде укладений договір, але Г. відмовилась від його укладення і звернулася до суду, чим завдала йому моральної шкоди, яку він оцінює в розмірі 30 000 грн.
Ухвалою Кременчуцького районного суду Полтавської області суду від 03 вересня 2020 року зустрічну позовну заяву К. прийнято до спільного розгляду з первісним позовом Г. та об’єднано в одне провадження.
Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 26 листопада 2021 року позов Г. задоволено. В задоволенні зустрічного позову К. відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, К. подав апеляційну скаргу та, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове рішення, яким його зустрічні позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а в задоволенні позовних вимог Г. відмовити.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що судом першої інстанції не надано жодної правової оцінки доводам та аргументам К., які були наведені ним у зустрічному позові та озвучені його адвокатом в судових засіданнях.
Вказує, що враховуючи усталений порядок користування житловим будинком та наявність двох співвласників із рівними частками, таке майно підлягає поділу між співвласниками в натурі.
Вважає висновок суду про те, що висновок експерта М. є більш юридично правильним та призведе до менших затрат, пов’язаних із необхідністю розробки технічної документації на земельні ділянки, безпідставним, протиправним, необґрунтованим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи та спростовується матеріалами справи.
У відзиві на апеляційну скаргу Г. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Колегія суддів апеляційного суду з рішенням суду першої інстанції повною мірою погодитись не може з огляду на наступне.
Заявляючи позовні вимоги, обидва співвласника спірного нерухомого майна просили про надання їм в натурі частини житлового будинку з господарськими будівлями та земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд й ведення особистого селянського господарства відповідно до належної кожному з них 1/2 частки у праві спільної часткової власності, посилаючись на експерті дослідження, що були проведені на їх замовлення. При цьому суперечностей щодо поділу житлового будинку згідно встановленого співвласниками фактичного користування спільною власністю між сторонами не виникає, що вбачається зі змісту заявлених позовних вимог та запропонованого експертами варіанту розподілу житлового будинку.
Вирішуючи спір в частині розподілу домоволодіння, суд першої інстанції обґрунтовано врахував висновок № 79-19 від 10.12.2019 судового експерта М.
Дослідивши усі наявні у справі докази, суд першої інстанції дав їм належну правову оцінку, що зазначив у своєму рішенні, яке в частині розподілу житлового будинку, надвірних господарських будівель і споруд та земельних ділянок відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Витрати, які поніс К. на облаштування окремого дверного входу в частині будинку, що належить Г., облаштування перегородки та влаштування вбиральні, а також замовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельних ділянок та нових технічних паспортів на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами не є предметом спору у цій справі та не підлягають вирішенню судом.
Відмовивши у задоволенні зустрічного позову К. щодо встановлення земельного сервітуту, суд першої інстанції не взяв до уваги конфігурацію виділеної йому частини земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, її меж та розташування нерухомого майна, що перешкоджає належному користуванню К. своєю власністю та вимагають встановлення земельного сервітуту.
Беручи до уваги, що проїзд транспортних засобів до земельної ділянки, виділеної К., з метою обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд можливий виключно по земельній ділянці Г., колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне встановити на користь К. безстроковий земельний сервітут в межах зони площею 90,0 кв. м, визначеної у висновку експерта № 12/2-18 від 28.12.2018, що позначена у додатку № 2 штриховкою на синьому кольорі. Оскільки питання платності земельного сервітуту сторонами не порушувалось та відповідних доказів суду не надавалось, такий сервітут встановлюється судом безоплатно.
Колегія суддів Полтавського апеляційного суду дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
У квітні 2020 року до Кременчуцького районного суду Полтавської області надійшла заява представника ТОВ «Полтаваенергозбут», Ч., про видачу судового наказу про стягнення з Ф. заборгованості за договором постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг №1020222938 від 01 січня 2019 року, що виникла за період з 01 червня 2019 року по 31 січня 2022 року у сумі 6 415,04 грн.
Ухвалою Кременчуцького районного суду Полтавської області від 06 червня 2022 року відмовлено ТОВ «Полтаваенергозбут» у видачі судового наказу.
Із вказаною ухвалою не погодився заявник, ТОВ «Полтаваенергозбут», та оскаржив її в апеляційному порядку через свого представника. Скаржник вважає ухвалу суду про відмову у видачі судового наказу незаконною та необґрунтованою, прийнятою внаслідок неправильного установлення обставин, які мають значення для справи, та неправильним дослідженням доказів. Вказував, що суд дійшов безпідставного висновку про відмову у видачі судового на підставі п. 8 ч. 1 ст. 165 ЦПК України.
Судом першої інстанції встановлено, що до заяви про видачу судового наказу, яка подана ТОВ «Полтаваенергозбут», додано договір №3150013 від 26 березня 2005 року про користування електричною енергією, укладений між Коханівською філією ВАТ «Полтаваобленерго» та Ф. Однак, договір №1020222938 від 01 січня 2019 року, за яким ТОВ «Полтаваенергозбут» у поданій заяві про видачу судового наказу просить стягнути заборгованість за період з 01 червня 2019 року по 31 січня 2022 року у сумі 6 415,04 грн, підписаний сторонами, відсутній у матеріалах справи. За відсутності договору №1020222938 від 01 січня 2019 року, укладеного між ТОВ «Полтаваенергозбут» і Ф. про постачання електричної енергії, із поданої заяви не вбачається виникнення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу. суд першої інстанції виходив з того, що заява про видачу судового наказу подана з порушенням вимог статті 163 Цивільного процесуального кодексу України, та із неї не вбачається виникнення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.
Апеляційний суд не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з таких підстав.
У даній справі судом першої інстанції відмовлено у видачі судового наказу з двох підстав: пункт 1 ч. 1 ст. 165 ЦПК України (заява подана з порушенням вимог статті 163 цього Кодексу, оскільки до заяви не додано копію договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред’явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; пункт 8 ч. 1 ст. 165 ЦПК України (із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.
Перелік документів, що додаються до заяви про видачу судового наказу, визначений частиною 3 статті 163 ЦПК України, не є вичерпним, оскільки до заяви заявник може долучити інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
Надання оцінки цим доказам з урахуванням передбачених норм матеріального права, на які сторона посилається як на підстави своїх вимог, є обов’язком суду у тому числі при розгляді справ у порядку наказного провадження.
Враховуючи специфіку виникнення договірних правовідносин з надання/споживання житлово-комунальних послуг у сфері енергетики, з урахуванням норм чинного законодавства щодо постачання електричної енергії та споживання електричної енергії побутовими споживачам, право вимоги суб’єкта постачання до споживача може бути підтверджене не тільки договором, укладеним в письмовій формі (в тому числі електронній), тобто підписаним між сторонами, але й іншими документами.
Заявником до заяви про видачу судового наказу на підтвердження заявлених вимог додано, зокрема:
- договір про користування електричною енергією № 3156013 від 26.03.2005, підписаний між Коханівською філією ВАТ «Полтаваобленерго» та Ф.;
- роздруківку Публічного договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг (ТОВ «ПОЛТАВАЕНЕРГОЗБУТ») побутовим споживачам, а також Додатку № 3 до цього договору «Комерційна пропозиція №8-УП» (для побутових споживачів);
- розрахунок заборгованості за спожиту електричну енергію за спірний період;
- претензію про сплату заборгованості на докази її надіслання споживачу.
За змістом заяви про видачу судового наказу, заявником зазначено, що Ф. є побутовим споживачем, яка приєдналась до умов Договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг № 1020222938 від 01.01.2019 на умовах Комерційної пропозиції №8-УП відповідно чинного договору про користування електричною енергією № 3156013 26.03.2005, шляхом фактичного споживання електричної енергії на об'єкті на суму 20 625,16 грн.
З моменту акцептування Споживачем оферти ТОВ «ПОЛТАВАЕНЕРГОЗБУТ» сторони набули всіх прав та обов'язків за Договором та несуть відповідальність за невиконання зобов’язань (чи неналежне виконання) згідно з умовами Договору та чинним законодавством України.
Відсутність письмово оформленого договору з не позбавляє споживача обов'язку оплачувати надані їй послуги.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року № 6-2951цс15, з яким також погодилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц.
Суд першої інстанції належним чином не дослідив зміст та доводи заяви про видачу судового наказу, не надав належної оцінки доданим до заяви про видачу судового наказу доказам щодо укладення між сторонами шляхом фактичного споживання та оплати рахунку Договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, яким є з 01 січня 2019 року ТОВ «ПОЛТАВАЕНЕРГОЗБУТ», з точки зору їх достатності чи недостатності для висновку про фактичне надання послуг з постачання електричної енергії.
Таким чином, висновки місцевого суду щодо невиконання заявником вимог ст. 163 ЦПК України в частині ненадання письмового договору про надання послуг з постачання електричної енергії, а також про недоведеність факту виникнення у ТОВ «ПОЛТАВАЕНЕРГОЗБУТ» до споживача Ф. права грошової вимоги є необґрунтованими та передчасними.
З матеріалів справи вбачається, що К. та К. на праві спільної часткової власності належить житловий будинок № 8 на вул. Перекопській в селі Садки Кременчуцького району Полтавської області,
Так, К. належить 61/100 частина вказаного будинку, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 21 жовтня 2016 року. Інша частка, а саме: 39/100 – К., яка не зареєстрована у встановленому законом порядку.
Згідно технічного паспорту виданого 04 травня 2016 року Комунальним підприємством «Кременчуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації Полтавської обласної ради», інвентаризаційна справа № 145 житловий будинок № 8 складається з житлового будинку літ. «А,а», сараїв літ. «Б, б», гаража літ. « Г», погріба літ. «В», вбиральні літ. «Е», навісу літ. «Д», колонки літ. «К», огорожі №1, 1957 року забудови, загальною площею 55,1 кв.м., житловою площею 29,9 кв.м.
Відповідно до звіту про незалежну оцінку майна від 10 серпня 2020 року, виготовленого року Н., вартість житлового будинку № 8 становить 55 000 грн.
Згідно квитанції №51044690 від 19 серпня 2020 року позивачем К. внесено на депозитний рахунок Державної казначейської служби України грошові кошти у сумі 21 450 гривень - вартість 39/100 частки вказаного житлового будинку.
Задовольняючи позов К. суд першої інстанції виходив з того, що частка К. є незначною, а посилання позивача на те, що виділ частки є неможливим заслуговують на увагу. Однак колегія суддів не може погодитися з даним висновком виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Частиною 1 статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з частиною 1 статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (стаття 365 ЦК України).
Припинення права на частку має відбуватися, якщо таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Тобто можливе порушення інтересів як самого співвласника, так і членів його сім`ї виступатиме перешкодою для задоволення позову про припинення права на частку. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, робиться в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Ця умова спрямована на запобігання порушення інтересів співвласника та членів його сім`ї. Тому суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі № 200/3033/15-ц вказано, що: «положеннями статті 365 ЦК України передбачено підстави, за наявності яких суд може задовольнити позов про припинення права особи на частку у спільному майні: частка є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Тобто для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2021 року в справі № 748/2338/19 зазначено, що: «припинення права на частку має відбуватися, якщо таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Тобто можливе порушення інтересів як самого співвласника, так і членів його сім`ї виступатиме перешкодою для задоволення позову про припинення права на частку. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку, з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Ця умова спрямована на запобігання порушення інтересів співвласника та членів його сім`ї. Оскільки мається на увазі недопущення порушення прав інтересів співвласника, то суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку».
Відповідно до вимог частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Дослідивши матеріали справи колегія суддів звертає увагу, що позивачем не надано жодних доказів на те, що припинення права власності не завдасть істотної шкоди інтересам К.
При цьому К. при розгляді справи в суді першої інстанції та в апеляційній скарзі повідомляв, що не має у власності та користуванні іншого житла.
Однак суд першої інстанції на зазначене увагу не звернув та не надав правову оцінку даним обставинам.
Крім того, висновок щодо неподільності спірного домогосподарства ґрунтується на припущеннях позивача тоді як матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження даного твердження.
Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про неможливість задоволення вимог К. у зв`язку з недоведеністю.
Досліджуючи матеріали справи щодо можливості розподілу спірного домогосподарства колегія суддів звертає увагу на наступне.
Як вбачаєтьсяз матеріалів справи К. при подачі позову та розгляді справи судом першої інстанції зазначено можливий, на його думку, варіант поділу домогосподарства однак не надано жодних доказів на підтвердження технічної можливості такого поділу в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності.
Під час розгляду справи судом першої інстанції сторонами не заявлялися клопотання щодо проведення відповідної експертизи.
Разом зцим при подачі апеляційної скарги К. подав до суду висновок експерта № 63-21 від 04січня 2022року щодо можливості розподілу житлового будинку, господарських будівель та споруд.
Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 356 ЦПК України в апеляційній скарзі мають бути зазначені: нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.
Конструкція зазначеної норми передбачає обов`язок заявника зазначити докази та обґрунтування поважності причин їх неподання до суду першої інстанції, а висновок про доведеність чи недоведеність зазначених обґрунтувань, суд має надавати виключно на стадії розгляду скарги по суті, та навести його у судовому рішенні.
У свою чергу частина 3 статті 367 ЦПК України передбачає, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
У постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 369/7772/15-ц зазначено, що тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.
Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17, від 05 грудня 2018 року у справі № 346/5603/17, від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17.
Доводи апеляційної скарги не містять обґрунтувань не надання доказів щодо можливості поділу спірного домогосподарства суду першої інстанції. При цьому з матеріалів справи вбачається, що відповідач брав участь при розгляді справи, проте клопотання про проведення експертизи не заявляв.
За вказаних обставин колегія суддів не приймає як доказ висновок експерта № 63-21 від 04 січня 2022 року поданий К. до суду апеляційної інстанції.
Аналізуючи зазначене суд апеляційної інстанції погоджується з оскаржуваним рішенням в частині відмови у задоволенні позовних вимог К. щодо поділу домогосподарства у зв`язку з недоведеністю технічної можливості його поділу.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, оцінюючи докази наявні в матеріалах справи в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд постановив: апеляційну скаргу К. задовольнити частково.
Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 02 грудня 2021 року в частині задоволення позову К. скасувати.
У задоволенні позову К. до К. про припинення права на частку та визнання права власності відмовити.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути з К. на користь К. судовий збір сплачений за подачу апеляційної скарги у розмірі 2522 грн. 40 коп.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 13 січня 2020 року на автодорозі Хорол-Кременчук автомобіль Volkswagen Transporter, що належить ТОВ «Агріс», отримав механічні пошкодження, а підприємству були завдані матеріальні збитки. Згідно постанови Кременчуцького районного суду Полтавської області від 03 лютого 2020 року винним у вказаній дорожньо-транспортній пригоді визнано відповідача К., який керував транспортним засобом DaeWoo FSO Lanos TF 694, та застрахував свою цивільно-правову відповідальність згідно полісу АО 5456773 від 05 квітня 2019 році у ПАТ «СГ «ТАС», якій було повідомлено про настання страхового випадку 09 квітня 2020 року.
Матеріальний збиток завданий ТОВ «Агріс», як власнику транспортного засобу Volkswagen Transporter, номерний знак ВІ 1854 СВ, згідно акту виконаних робіт становить 41051,44 грн та послуги евакуатора 4500,00 грн, що разом дорівнює 45 551,44 грн.
ПАТ «СГ «ТАС» визначили суму страхового відшкодування в розмірі 13 653,12 грн та перерахували вказані кошти на рахунок позивача 09 липня 2020 року; відмовили у відшкодуванні витрат на послуги евакуатора в сумі 4500,00 грн. Позивач прохав суд стягнути з К., 05 травня 1979 року народження, на користь ТОВ «Агріс» матеріальну шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 31898,32 грн та судовий збір.
Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 30 листопада 2021 року у задоволенні позову ТОВ «Агріс» до К., третя особа: ПАТ «СГ «ТАС» про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди відмовлено, бо позивач не надав суду доказів про характер та розмір механічних пошкоджень, які зазнав транспортний засіб Volkswagen Transporter, номерний знак ВІ 1854 СВ, в результаті даної дорожньо-транспортної пригоди, а судове рішення не може ґрунтуватись на припущеннях. Разом з тим, посилання позивача, що вказаний транспортний засіб власним ходом дістався до смт. Семенівка, де знаходиться ТОВ «Агріс», проте до сервісного центру в м. Полтава був доставлений евакуатором через сильне пошкодження ходової частини, не підтверджено документально.
У довідці Білецьківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області від 01 жовтня 2020 року, наданої на запит Кременчуцького районного суду Полтавської області від 14 вересня 2020 року, зазначено, що К. помер 11 квітня 2020 року, актовий запис №40 від 15 квітня 2020 року
З рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 30 листопада 2021 року не погодився позивач через необґрунтованість даного рішення, неправильність оцінки доказів по справі та неправильність застосування норм матеріального права та оскаржив його.
Колегією суддів апеляційного суду установлено, що К., 05 травня 1979 року народження, помер 11 квітня 2020 року, тобто до звернення ТОВ «Агріс» до суду із зазначеним позовом та вказано, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва. Вбачається, що правонаступників у справу можна залучити тільки у випадку, коли смерть особи сталася вже після набуття нею статусу сторони у справі, тобто після відкриття провадження у справі.
Вищевказане узгоджується із правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 127/328/17.
Отже, якщо позов пред`явлено до померлої особи, то відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, так як справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Оскільки на момент подачі позову К. помер, що свідчить про неможливість його залучення до розгляду справи у якості відповідача та, відповідно, неможливості залучення до даної справи його правонаступників, то рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 30 листопада 2021 року слід скасувати, а провадження у справі - закрити.
У грудні 2020 року К. звернулась до суду з вказаним позовом в якому просила визнати протиправним та скасувати акт розслідування гострого професійного захворювання від 08.09.2020 року, що сталося 28 квітня 2020 року в Комунальному некомерційному підприємстві Кременчуцької районної ради «Кременчуцька центральна районна лікарня»; визнати захворювання на covid-19 таким, що пов’язане з виконанням професійних трудових обов’язків; зобов’язати Комунальне некомерційне підприємство Кременчуцької районної ради «Кременчуцька центральна районна лікарня», призначити комісію та провести повторне розслідування гострого професійного захворювання відносно неї та скласти відповідний акт.
Рішенням Кременчуцького разйонного суду Полтавської області визнано протиправним та скасовано акт розслідування гострого професійного захворювання від 08.09.2020 року, що сталося 28 квітня 2020 року в Комунальному некомерційному підприємстві Кременчуцької районної ради «Кременчуцька центральна районна лікарня».
Зобов’язано відповідача призначити комісію та провести повторне розслідування гострого професійного захворювання з лікарем К. та скласти відповідний акт з урахуванням висновків суду. В іншій частині позовних вимог позивача – відмовлено.
28 вересня 2021 року К. подала заяву про ухвалення додаткового рішення. В обгрунтування заяви вказувала, що суд при розгляді справи не вирішив вимогу про визнання захворювання таким, що сталося на виробництві та пов’язане з виконанням трудових відносин, оскільки лише в такий спосіб вона відновить своє порушене право. Додатковим рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 04 листопада 2021 року заяву К. задоволено.
Не погодившись із додатковим рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило додаткове рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у прийнятті додаткового рішення за заявою К. про визнання захворювання лікаря К. - гостра респіраторна хвороба CОVID-19 спричинена коронавірусом SARS-CoV-2 таким, що пов’язане з виконанням трудових обов’язків. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що при ухваленні основного рішення суду всі позовні вимоги були розглянуті та на те, що визнання нещасного випадку або професійного захворювання, як такого, що пов'язане з виробництвом віднесено до виключної компетенції комісії спеціального розслідування.
Апеляційний суд не погодився з висновком місцевого суду.
Місцевий суд ухвалюючи додаткове рішення вступив в протиріччя з основним рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 04 листопада 2021 року, розглянувши повторно позовну вимогу про визнання захворювання лікаря К. – гостра респіраторна хвороба CОVID-19 спричинена коронавірусом SARS-CoV-2» таким, що пов’язане з виконанням трудових обов’язків, оскільки основним рішенням у задоволенні вказаної вимоги К. було відмовлено.
Визнання нещасного випадку або професійного захворювання як такого, що пов`язане з виробництвом віднесено до виключної компетенції комісії спеціального розслідування.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування додаткового рішення місцевого суду , з ухваленням нового рішення про відмову в ухваленні додаткового рішення суду за заявою К. про визнання захворювання К. на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену корона вірусом SARS-CoV-2, таким, що пов’язане з виконанням трудових обов’язків.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до укладеного кредитного договору б/н від 07.09.2018 року Т. отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 46.8% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Щодо зміни кредитного ліміту банк керувався п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання кредитних послуг, де зазначено, що клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною картою», та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.
Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом та відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що підтверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором.
Заочним рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 10 травня 2022 року АТ «Акцент-банк» до Т. про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з Т., на користь АТ «Акцент-банк», заборгованість за кредитним договором № б/н від 07.09.2018 року, а саме заборгованість за тілом кредиту в сумі 19994,19 грн, стягнуто судовий збір, в іншій частині позовних вимог відмовлено.
З вказаним рішенням суду в частині незадоволених позовних вимог не погодився АТ «Акцент-банк» та подав на нього апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, прохає скасувати рішення місцевого суду в частині відмови у стягненні заборгованості за відсотками та ухвалити в цій частині нове рішення, задовольнивши позовні вимоги АТ «Акцент-банк» в цій частині у повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції не звернув уваги та не надав правової оцінки наявним в матеріалах справи Заяві-анкеті та Довідці про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», які підписані відповідачем. Вказує на те, що з урахуванням наявної в матеріалах справи Довідки, підписаної позичальником, вважає, що останній був обізнаний з умовами кредитування, зокрема, з розміром відсоткової ставки за процентами. Тому місцевий суд, зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту, допустивши грубе порушення норм цивільного права. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту.
Апеляційний суд не може погодитись із висновком місцевого суду в частині відмови у стягненні процентів, оскільки суд в цій частині не в повній мірі встановив дійсні обставини справи.
Висновок суду першої інстанції щодо відсутності погодження розміру відсотків за користування кредитними коштами та неустойки за порушення виконання зобов’язань за Договором б/н від 07.09.2018 року є помилковими та не ґрунтуються на матеріалах справи, оскільки відповідач Т. підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «Акцент-банк», та фінансові умови надання кредитки «Універсальна», якими погоджено тарифи банку, порядок та розмір нарахування процентів та неустойки. Під час користування кредитом та під час розгляду справи у суді не заперечувала, що вони є частиною договору, а відповідно прийняла їх.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 10 травня 2022 року, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог АТ «Акцент-банк».
В обґрунтування позову позивач посилався на те, що 09 вересня 2018 року відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «TOYOYA CAMRY», д.н.з. АЕ1690ІН, під керуванням Р. та автомобіля «VOLKSWAGEN PASSAT», д.н.з. АА1234ВЕ, під керуванням Л., який був застрахований згідно договору добровільного страхування транспортних засобів №06-GR\01-024-0279 від 27 лютого 2018 року в ТДВ СК «Альфа-Гарант».
Постановою Солом’янського районного суду м. Києва від 05 квітня 2019 року по справі №760/23656/18 Р. було визнано винним у вчиненні вказаної дорожньо-транспортної пригоди, у зв’язку з чим ТДВ СК «Альфа-Гарант» було здійснено виплату страхового відшкодування за завдані збитки потерпілому Л. у розмірі 72259 грн.
Ухвалою Кременчуцького районного суду Полтавської області від 17 січня 2022 року позовну заяву ТДВ СК «Альфа-Гарант» до Р. про стягнення регресної заборгованості - залишено без розгляду.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце слухання справи, як засобами поштового зв’язку, так і через підсистему «Електронний суд», повторно не з’явився в судове засідання без поважних причин, про причини неявки не повідомив, із заявою про відкладення розгляду справи до суду не звертався, а тому наявні підстави для залишення його позовної заяви без розгляду.
Не погодившись із таким судовим рішенням, ТДВ СК «Альфа-Гарант» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок місцевого суду про повторну неявку позивача в судове засідання без поважних причин є безпідставним та суперечить фактичним обставинам справи, а матеріалами справи підтверджується направлення до суду першої інстанції двох заяв ТДВ СК «Альфа-Гарант» про розгляд справи за відсутності його представника.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, приходить до такого висновку.
Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу; заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.
При цьому відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 310/12817/13 (провадження №61-36375св18), повторна неявка позивача є підставою для залишення позову без розгляду незалежно від причин такої неявки.
Процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов`язані із принципом диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до змісту якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.
Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд повинен залишати позовну заяву без розгляду. Правове значення в такому разі має лише належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача.
Колегія суддів зазначає, що в справі, яка є предметом перегляду, встановлено, що представник позивача дійсно не з`явився в судові засідання призначені на 23 грудня 2021 року та 17 січня 2022 року. У свою чергу, апеляційний суд наголошує, що в матеріалах справи містяться заяви уповноважених представників позивача ТДВ СК «Альфа-Гарант» від 17 лютого та 16 грудня 2021 року про розгляд справи за їх відсутності, подані до місцевого суду через систему «Електронний суд».
На підставі викладеного, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити апеляційну скаргу ТДВ СК «Альфа-Гарант», ухвалу Кременчуцького районного суду Полтавської області від 17 січня 2022 року скасувати, а справу направити в суд першої інстанції для продовження розгляду.
У грудні 2018 року Г. звернулася до суду з позовом до К. про визнання недійсним заповіту, третя особа - приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Г.
Позовна заява мотивована тим, що вона є донькою К., 05 січня 1943 року народження, який помер 17 травня 2018 року.
16 листопада 2018 року вона звернулася до приватного нотаріуса Кременчуцького районного нотаріального округу В. із заявою про прийняття спадщини після смерті батька.
Зазначала, що 12 грудня 2018 року нотаріусом їй повідомлено про існування заповіту, складеного зі слів її батька 15 травня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Г., відповідно до якого все своє майно, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде належати йому на час смерті він заповів своїй дружині К.
Посилалася на те, що за життя батько повідомляв, що не має наміру складати заповіт, вказуючи, що після його смерті всім спадкоємцям дістанеться порівну згідно із законом.
Крім того, оспорюваний заповіт складений без підпису її батька, без прочитання та ще й за день до його смерті.
Вважала, що заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення. Зокрема, заповіт посвідчений нотаріусом Г. поза межами його нотаріального округу.
Крім того, з оспорюваного заповіту видно, що заповіт прочитаний вголос нотаріусом і свідками, тобто при відсутності фізичних вад у її батька він не читав та не підписував його. Норма щодо прочитання заповіту нотаріусом взагалі відсутня.
У тексті заповіту та в посвідчувальному написі зазначений К., тобто відсутнє по батькові заповідача. Також відсутній текст: «Заповіт повністю прочитаний уголос заповідачем до його підписання у присутності запрошених ним (нею) свідків» та не вказані прізвища, імена, по батькові свідків, місця їх реєстрації або проживання. Отже нотаріусом не додержана форма складання посвідчувального напису.
Ураховуючи наведене, Г. просила суд:
- визнати недійсним заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Г. від 15 травня 2018 року, реєстраційний номер 977.
- вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 23 жовтня 2020 року позов задоволено. Визнано недійсним заповіт, складений від імені К., 05 січня 1943 року народження, померлого 17 травня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького нотаріального округу Г. від 15 червня 2018 року за номером 977.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення районного суду мотивовано тим, що нотаріальна дія вчинена поза межами міського нотаріального округу, до якого відноситься приватний нотаріус Г.
Оскільки село Кривуші Полтавської області Кременчуцького району, де було посвідчено оспорюваний заповіт, відноситься до Кременчуцького району, а отже, до Кременчуцького районного нотаріального округу, відтак, приватний нотаріус Г., який є нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу, не мав права вчиняти нотаріальну дію поза межами свого нотаріального округу.
У зв`язку з вказаним, районний суд дійшов висновку про недоцільність надавати обґрунтування іншим обставинам, які викладені у позові, оскільки встановлення судом порушення порядку посвідчення заповіту, в даному випадку за межами нотаріального округу, є самостійною та достатньою підставою для визнання заповіту недійсним.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року апеляційну скаргу приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу Г. задоволено.
Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 23 жовтня 2020 року скасовано, ухвалено нове рішення.
Відмовлено з задоволенні позовних вимог Г. до К. про визнання недійсним заповіту.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції щодо недійсності заповіту з підстав його посвідчення поза межами нотаріального округу приватного нотаріуса Кременчуцького нотаріального округу Г. є неправильними, оскільки норми законодавства України не передбачають заборони особі звернутися до будь-якого нотаріуса з метою вчинення нотаріальної дії - посвідчення заповіту. Суд послався на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20.)
При цьому позивачем не надано суду належних та достатніх доказів на підтвердження того, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі Г., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 23 жовтня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року скасувати та направити справу на новий розгляд.
Касаційна скарга Г. мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, які підтверджують, що у спадкодавця були відсутні фізичні вади або хвороби, які б заважали йому особисто прочитати та підписати заповіт, що вказує на відсутність передбачених законом підстав для підписання заповіту замість заповідача іншою особою та свідчить про порушення при посвідченні оспорюваного заповіту вимог закону щодо його форми.
Зазначає, що районний суд, ухвалюючи судове рішення, обґрунтував його лише однією підставою позову - посвідчення заповіту нотаріусом поза межами нотаріального округу, при цьому залишив поза увагою інші підстави, зазначені у позові.
Вважає, що нотаріус при посвідченні заповіту незаконно застосував положення статей 1248, 1252, 1253 ЦК України, оскільки заповідач не мав фізичних вад, які б заважали йому самостійно прочитати чи підписати документ.
Суд апеляційної інстанції скасував рішення районного суду фактично через зміну судової практики та не застосував практику Верховного Суду, яка є обов`язковою для застосування на підставі частини четвертої статті 263 ЦПК України. При цьому апеляційний суд зазначив, що «суду не надано належних та достатніх доказів на підтвердження того, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі», хоча вона посилалася на порушення вимог щодо форми та посвідчення заповіту.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень Г. вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 756/10183/16-ц (провадження № 61-6108св19).
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За змістом статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Згідно із частиною першою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Відповідно до статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення.
Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.
Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.
Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Згідно із частиною першою та другою статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Відповідно до частини четвертої статті 207 ЦК України, якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа.
Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.
Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що після смерті 17 травня 2018 року К., 05 січня 1943 року народження, відкрилася спадщина на все належне йому на момент смерті майно. Відповідно до заповіту від 15 травня 2018 року К. заповів все його майно, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде належати йому на час смерті, своїй дружині К.
Г. звернулася до суду з позовом до К., третя особа - приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Г., про визнання недійсним заповіту,оскільки вважала, що під час укладення заповіту К. не мав фізичних вад, які б не давали йому змоги самостійно за власним волевиявленням прочитати та підписати заповіт, був освіченою особою. Крім того, зазначала про те, що нотаріус посвідчив заповіт поза межами свого нотаріального округу.
Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції зазначив, що посвідчення заповіту приватним нотаріусом поза межами нотаріального округу не є підставою для визнання заповіту недійсним та відмовив у задоволенні позовних вимог у зв`язку з недоведеністю позивачем відсутності у заповідача волевиявлення на вчинення заповіту.
Висновки суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову з підстав посвідчення заповіту поза межами нотаріального округу приватного нотаріуса відповідають положенням закону та правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20).
Крім того, Велика Палата у цій справі повернула справу до Касаційного цивільного суду, не знайшовши підстав для прийняття справи до провадження.
Проте, колегія суддів не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову через недоведеність позовних вимог з огляду на таке.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2018 року в справі № 756/14304/15-ц (провадження № 61-11896св18) зроблено висновок по застосуванню частини другої статті 1257 ЦК України та вказано, що «для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України».
Встановлено, що як судом першої інстанції, так і апеляційним судом під час розгляду справи та ухвалення судових рішень не надавалася оцінка доводам позивача щодо іншої підстави позову, а саме посвідчення оспорюваного заповіту з порушенням вимог закону щодо його форми.
Зазначене є порушенням вимог ЦПК України щодо обґрунтованості судового рішення. Так, у пункті 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України визначено, що у мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику. Така сама вимога стосується і постанови апеляційного суду, зокрема, у пункті «в» частина третя статті 382 ЦПК України зазначається, що постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.
З огляду на зазначене, судами попередніх інстанцій неповно досліджено всі обставини справи, зокрема, судом першої інстанції не встановлено, чи був заповідач К. освіченою особою, чи міг він на момент вчинення заповіту прочитати та власноруч підписати заповіт, чи мав він фізичні вади або хвороби, та чи була необхідність у прочитанні та підписанні заповіту від його імені третіми особами та за участі свідків.
Зазначене вище перешкоджає суду касаційної інстанції без встановлення вказаних фактичних обставин ухвалити правильне рішення по суті спору.
Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належно оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
За таких обставин рішення судів попередніх інстанцій не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу положень статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
На підставі положень статті 400 ЦПК України касаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, а відтак, не має можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Оскільки суди обох попередніх інстанцій не встановили фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, належно не перевірили доводи сторін і надані на їх підтвердження докази та не встановили склад учасників справи, то ухвалені у справі судові рішення відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив касаційну скаргу Г. задовольнити частково. Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 23 жовтня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
У січні 2020 року Г. звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства Горішньоплавнівської міської ради» (далі - КП «ВУ ВКГ Горішньоплавнівської міської ради»), третя особа – Я., про визнання незаконними та скасування наказів про накладення дисциплінарних стягнень, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.
Позов обґрунтований тим, що Г. працювала у КП «ВУ ВКГ Горішньоплавнівської міської ради» починаючи із 09 грудня 1986 року до 13 лютого 2018 року на різних посадах - начальника цеха водопостачання, а в подальшому на посаді змінного інженера аварійно-диспетчерської служби.
У 2018 році між сторонами виник судовий спір щодо незаконного звільнення Г. з посади.
Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 15 серпня 2018 року у справі № 534/279/18, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 07 листопада 2018 року, наказ КП «ВУ ВКГ Горішньоплавнівської міської ради» № 07 від 13 лютого 2018 року «Про припинення трудового договору (контракту)» скасований як незаконний; Г. поновлено на посаді змінного інженера аварійно-диспетчерської служби КП «ВУ ВКГ Горішньоплавнівської міської ради» із 13 лютого 2018 року; стягнуто з КП «ВУ ВКГ Горішньоплавнівської міської ради» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 13 лютого по 15 серпня 2018 року у сумі 47 318,61 грн, 5 000,00 грн - моральної шкоди.
Вказане судове рішення не виконано, що стало підставою для ще одного звернення до суду. Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука від 18 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 21 грудня 2019 року визнано незаконним та скасовано наказ директора КП «ВУ ВКГ Горішньоплавнівської міської ради» від 31 серпня 2018 року № 55 про припинення трудового договору (контракту), яким Г. 31 серпня 2018 року вдруге звільнено з роботи з посади змінного інженера аварійно-диспетчерської служби КП «ВУ ВКГ Горішньоплавнівської міської ради» на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України; поновлено її на роботі на посаді змінного інженера аварійно-диспетчерської служби КП «ВУ ВКГ Горішньоплавнівської міської ради» із 31 серпня 2018 року; стягнуто з КП «ВУ ВКГ Горішньоплавнівської міської ради» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 31 серпня 2018 року до 18 вересня 2019 року у сумі 90 176,24 грн, 6 000,00 грн відшкодування моральної шкоди.
Вважає, що вказане рішення в частині поновлення на роботі також не виконано відповідачем, оскільки вона не поновлена на посаді змінного інженера аварійно-диспетчерської служби (далі - АДС), а наказом - розпорядженням від 19 вересня 2019 року № 26 поновлена в аварійно-диспетчерську службу за рішенням суду.
Також їй не виплачені у повному обсязі кошти, присуджені судовим рішенням.
Після поновлення на роботі їй надали кімнату, облаштовану столом, стільцем, комп`ютером, стаціонарним телефоном та відеокамерою, при тому, що будь-які інші адміністративно-побутові приміщення не були облаштовані відеокамерами.
Після повторного поновлення їй не надали спецодяг, перепустку, побутове приміщення, де вона мала переодягатися, не допускали до приміщення для прийому їжі, не возили на роботу в нічний час. У подальшому конфлікт між сторонами поглиблювався.
Наказом КП «ВУ ВКГ Горішньоплавнівської міської ради» від 22 жовтня 2019 року № 707 Г. оголошено догану, що стало підставою для звернення до Комсомольського міського суду Полтавської області.
У подальшому справа передана до Козельщинського районного суду Полтавської області, рішенням якого від 13 липня 2020 року визнано незаконним та скасовано наказ КП «ВУ ВКГ Горішньоплавнівської міської ради» № 707.
У зазначеному рішенні суд зробив висновок, що КП «ВУ ВКГ Горішньоплавнівської міської ради» фактично не виконало рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 18 вересня 2019 року у справі № 534/1399/18 про поновлення ОСОБА_1 на роботі, штучно створило умови, за яких вона не мала можливості виконання трудової функції, тому мала право на відмову працювати у таких умовах.
Надалі, наказом КП «ВУ ВКГ Горішньоплавнівської міської ради» від 18 листопада 2019 року № 761 Г. знову оголошено догану, підставою для якої стало те, що 22 жовтня 2019 року, о 23 год 20 хв Г. «шляхом фізичного впливу верхніх кінцівок здійснила зміну кута огляду відеокамери, змінивши направлення фокусу відеокамери з фіксації приміщення № 50 адміністративно-побутової будівлі КП «ВУ ВКГ Горішньоплавнівської міської ради» на фіксацію глухої східної стіни приміщення, завдавши механічних ушкоджень кронштейну кріплення поворотного механізму відеокамери (злом ніжки кріплення кронштейну поворотного механізму), що потребував відновлювального ремонту поворотного механізму відеокамери» вартістю 450,00 грн, відмовилася від надання письмових пояснень на вимогу роботодавця, чим порушила вимоги КЗпП України та Правила внутрішнього трудового розпорядку.
Наказом КП «ВУ ВКГ Горішньоплавнівської міської ради» від 18 грудня 2019 року № 824 про накладення дисциплінарного стягнення Г. звільнена з посади змінного інженера аварійно-диспетчерської служби за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку, на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.
Вважає накази про накладення дисциплінарних стягнень незаконними, оскільки вона не порушувала трудову дисципліну та правила внутрішнього трудового розпорядку, а відтак, обґрунтованих підстав для її звільнення не було, у зв`язку з чим нею поданий новий позов про захист її трудового права.
Посилаючись на вказані обставини, Г. просила визнати незаконним та скасувати наказ КП «ВУ ВКГ Горішньоплавнівської міської ради» від 18 листопада 2019 року № 761 «Про накладення дисциплінарного стягнення»; визнати незаконним та скасувати наказ КП «ВУ ВКГ Горішньоплавнівської міської ради» від 18 грудня 2019 року № 824 «Про накладення дисциплінарного стягнення»; поновити її на посаді змінного інженера аварійно-диспетчерської служби КП «ВУ ВКГ Горішньоплавнівської міської ради» із 18 грудня 2019 року; стягнути з КП «ВУ ВКГ Горішньоплавнівської міської ради» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу із 18 грудня 2019 року до дня ухвалення рішення про поновлення на роботі; стягнути з КП «ВУ ВКГ Горішньоплавнівської міської ради» на її користь відшкодування моральної шкоди в сумі 90 800,00 грн.
Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 18 листопада 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що позивачем порушений трудовий розпорядок, тому дії роботодавця щодо видачі наказів «Про накладення дисциплінарного стягнення» є правомірними, а звільнення працівника на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України є обґрунтованим, відповідно відсутні підстави для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Додатковим рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 03 грудня 2021 року заяву КП «ВУ ВКГ Горішньоплавнівської міської ради» про відшкодування судових витрат залишено без розгляду.
Суд першої інстанції, залишаючи заяву про відшкодування судових витрат без розгляду, виходив з того, що заявником не надано у межах строку, встановленого законодавством, доказів щодо розміру понесених судових витрат.
Додатковим рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 20 грудня 2021 року у задоволенні заяви представника Г. – К. про ухвалення додаткового рішення відмовлено.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, виходив з того, що відсутні процесуальні підстави для розподілу судових витрат на користь позивача з огляду на відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 01 червня 2022 року апеляційну скаргу Г. задоволено частково, рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 18 листопада 2021 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Апеляційну скаргу Г. на додаткове рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 03 грудня 2021 року залишено без задоволення. Додаткове рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 03 грудня 2021 року залишено без змін. Апеляційну скаргу Г. на додаткове рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 20 грудня 2021 року залишено без задоволення. Додаткове рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 20 грудня 2021 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо невстановлення підстав для скасування оскаржуваних наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача та її поновлення на роботі, проте змінив мотивувальну частину рішення. Також відсутні підстави для задоволення заяви представника позивача щодо ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги позивачем, у зв`язку з відмовою у задоволенні позову.
У липні 2022 року Г. через представника К. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 18 листопада 2021 року, додаткове рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 20 грудня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 червня 2022 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 30 березня 2020 року у справі № 489/7807/18, від 22 липня 2022 року у справі № 554/9493/17. Також, у касаційній скарзі як на підставу для оскарження судових рішень представниця Г. посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме: суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
У серпні 2022 року КП «ВУ ВКГ Горішньоплавнівської міської ради» подало до суду відзив на касаційну скаргу Г., поданої представником К., у якому заявник просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
У вересні 2022 року представник Г. – К. подала клопотання/заяву про повернення КП «ВУ ВКГ Горішньоплавнівської міської ради» відзиву на касаційну скаргу у зв`язку з недодержанням вимог частини четвертої статті 395 ЦПК України, а саме не направлення копії відзиву на адресу позивача або її представника.
Згідно з частиною четвертою статті 183 ЦПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
Оскільки КП «ВУ ВКГ Горішньоплавнівської міської ради» не додано фіскальний чек, який би підтверджував надсилання копії відзиву позивачці та її представниці, то без належних доказів направлення позивачці та її представниці відзиву на касаційну скаргу такий відзив не може бути прийнятий судом касаційної інстанції до розгляду та підлягає поверненню відповідачу.
Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої та третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судові рішення в частині вимог Г. про відшкодування моральної шкоди не оскаржуються, а тому Верховним Судом не переглядаються.
Встановлені судами обставини
Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука від 18 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 21 грудня 2019 року визнано незаконним та скасовано наказ директора КП «ВУ ВКГ Горішньоплавнівської міської ради» від 31 серпня 2018 року № 55 про припинення трудового договору (контракту), яким Г. 31 серпня 2018 року вдруге звільнено з роботи з посади змінного інженера аварійно-диспетчерської служби КП «ВУ ВКГ Горішньоплавнівської міської ради» на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України; поновлено її на роботі на посаді змінного інженера аварійно-диспетчерської служби КП «ВУ ВКГ Горішньоплавнівської міської ради» із 31 серпня 2018 року; стягнуто з КП «ВУ ВКГ Горішньоплавнівської міської ради» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 31 серпня 2018 року по 18 вересня 2019 року в сумі 90 176,24 грн, 6 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
На виконання цього судового рішення КП «ВУ ВКГ Горішньоплавнівської міської ради» видано наказ-розпорядження від 19 вересня 2019 року № 26 про прийняття на роботу Г. на посаду змінного інженера аварійно-диспетчерської служби.
Також наказом від 26 серпня 2016 року № 670 з метою введення постійного візуального контролю за переміщеннями товарно-матеріальних цінностей та для підвищення рівня трудової дисципліни на підприємстві організовано відеоспостереження, про що повідомлено кожного працівника, у тому числі і Г., яка надала свою письмову згоду на обробку своїх персональних даних, зазначивши, що вона не заперечує проти відеозйомки та аудіозапису робочого процесу.
17 жовтня 2019 року Г. ознайомлено з наказом від 15 жовтня 2019 року № 687, у якому їй доручалося провести контрольний облік залишків матеріально-технічних ресурсів для формування планових потреб АДС в матеріально-технічних ресурсах, запасних частинах та матеріалах.
Від підписання наказу № 687 позивачка відмовилася, також відмовилася від надання пояснень, про що складено відповідний акт. Наказ зачитано вголос в її присутності.
18 листопада 2019 року наказом № 761 Г. оголошено догану за втручання в роботу внутрішньої відеокамери шляхом умисної зміни кута огляду, що призвело до пошкодження кріплення та потреби у її відновлювальному ремонті.
На виконання наказу від 18 листопада 2019 року № 762 «Про перевірку дотримання норм та правил з охорони праці та внутрішнього трудового розпорядку структурними підрозділами підприємства, що працюють за цілодобовим графіком роботи», 20 листопада 2019 року начальником АДС Г. встановлено факт порушення правил трудового розпорядку та трудової дисципліни з боку змінного інженера Г., а саме факт її самоусунення від виконання трудових обов`язків та використання робочого часу для задоволення власних потреб (сон).
20 листопада 2019 року комісією у складі начальника АДС – Г., майстра зміни АДС – Ш. та оператора АДС – С. зафіксовано факт сну Г. на робочому місці та складено відповідний акт (т. 1, а. с. 16).
26 листопада 2019 року Г. доведено наказ від 22 листопада 2019 року № 774, у якому їй доручалося на підставі скарг та зауважень користувачів проведення оперативного аналізу кількості поривів окремо за кожною мережею, в розрізі показників зносу мереж, кількості проведених замін трубопроводів та запірної арматури.
Від підписання наказу № 774 позивачка відмовилася так само, як і від надання пояснень, про що складено відповідний акт. Наказ зачитано в її присутності.
Наведені обставини адміністрація підприємства розцінила як систематичне невиконання Г. без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором.
29 листопада 2019 року КП «ВУ ВКГ Горішньоплавнівської міської ради» звернулося до Профспілкового комітету Полтавського обласного об`єднання конфедерації вільних профспілок України з поданням про надання попередньої згоди на розірвання трудового договору з Г. на підставі пунктів 3, 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Полтавське обласне об`єднання конфедерації вільних профспілок України відповіді на подання в установлений статтею 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» термін не надало.
Наказом від 18 грудня 2019 року № 824 «Про накладення дисциплінарного стягнення» Г. звільнено з посади за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивач порушила правила трудового розпорядку, не виконувала покладені на неї трудові обов`язки, тому звільнення працівника на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України є обґрунтованим.
Верховний Суд повністю не погоджується з висновками судів з огляду на таке.
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.
До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган відповідно до статті 149 КЗпП України повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення; за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення; при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника; стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
При притягненні працівника до даного виду відповідальності, роботодавець повинен навести конкретні факти допущеного ним невиконання або неналежного виконання покладених на нього трудових обов`язків, роз`яснити ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, врахувати обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного та громадського стягнення.
З передбачених пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України підстав працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (стаття 151 КЗпП України).
Підставою звільнення працівника за систематичне невиконання працівником своїх трудових обов`язків без поважних причин (пункт 3 частини першої статті 40 КЗпП України) є чергове конкретне порушення трудової дисципліни чи невиконання (неналежне виконання) покладених на нього трудових обов`язків, а не узагальнюючий висновок роботодавця про те, що «встановлено чисельні порушення».
Отже, для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна сукупності таких умов: конкретний факт порушення (дія чи бездіяльність); порушення стосується лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним, тобто не першим, і якщо до працівника протягом року вже було застосовано дисциплінарне стягнення; з моменту виявлення порушення до накладення дисциплінарного стягнення минуло не більше місяця.
У справах, в яких оспорюється незаконне притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення, саме роботодавець повинен довести, що застосування таких заходів стягнення відбулося без порушення законодавства про працю.
Відповідно до статті 29 КЗпП України обов`язок власника або уповноваженого ним органу проінструктувати працівника і визначити йому робоче місце.
Згідно зі статтею 31 КЗпП України роботодавець не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.
Відповідно до частини третьої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).
Згідно з абзацем 3 пункту 2 Порядку середньомісячна заробітна плата за час затримки розрахунку обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.
Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основною для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на час відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суди, вирішуючи спір, дійшли висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку
з невиконанням позивачкою покладених на неї трудових обов`язків, що підтверджує систематичне порушення трудової дисципліни, а тому роботодавець правомірно застосував до позивачки дисциплінарне стягнення у виді звільнення.
Щодо вирішення вимог про поновлення на роботі
Основним обов`язком змінного інженера аварійно-диспетчерської служби є прийняття повідомлень від населення про аварію, формування аварійної бригади, оформлення наряду та виїзд на місце аварії, втім при поновленні позивачки на роботі за рішенням суду роботодавець визначив їй робоче місце у кімнаті № 50, яке не обладнано службовим мобільним телефоном та стаціонарним телефоном, які зазначено на офіційному сайті підприємства, у зв`язку з чим змінний інженер не мала можливості приймати вхідні повідомлення про аварії, а також їй не видано книгу нарядів, що позбавило позивачку можливості виконувати свої трудові обов`язки, передбачені посадовою інструкцією, а отже, поновлення позивачки на роботі без допуску до виконання обов`язків, які нею виконувалися до звільнення, свідчить про її формальне поновлення на роботі.
Отже, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про невстановлення підстав для скасування наказу № 761 про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани є помилковим, оскільки позивачка всупереч вимогам статті 29 КЗпП України при прийнятті на роботу не була ознайомлена ані з колективним договором, ані з трудовим розпорядком, ані з умовами праці, ані з будь-якими іншими документами, які регламентують виконання нею свої посадових обов`язків. Поновлення позивачки на роботі відбулось без фактичного допуску до виконання обов`язків, які нею виконувалися до звільнення.
Враховуючи наведене, Г. не може нести дисциплінарну відповідальність за порушення правил трудової дисципліни, які не були їй доведені, а тому відсутні підстави вважати, що до Г. правомірно застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани згідно наказу від 18 листопада 2019 року № 761.
Пошкодження відеокамери в приміщенні № 50 адміністративно-побутової будівлі КП «ВУ ВКГ Горішньоплавнівської міської ради» хоча і є неправомірною поведінкою, проте не підтверджує невиконання чи неналежне виконання позивачкою безпосередніх трудових обов`язків, визначених посадовою інструкцією.
Також однією з підстав у наказі № 824 про притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення, крім наказу № 761 про накладення дисциплінарного стягнення, зазначено про самоусунення від виконання трудових обов`язків та використання робочого часу для задоволення особистих потреб (на сон).
Оцінюючи правомірність цього наказу, Верховний Суд виходить із того, що у ситуації, коли на позивачку не покладені будь-які трудові функції, звинувачення у тому, що вона самоусунулась від виконання трудових обов`язків на так званому «робочому місці» (використовувала робочий час для задоволення особистих потреб - сон) є формальними та беззмістовними.
Оскільки роботодавцем недоведено систематичність невиконання позивачем без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, без поважних причин з її вини, тому відсутні підстави для застосування пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України як підстави для звільнення. Верховний Суд звертає увагу на те, що для обрання роботодавцем такого виду дисциплінарного стягнення як звільнення з роботи потрібно відповідно до вимог частини третьої статті 149 КЗпП України враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку, наявність чи відсутність заподіяної шкоди, обставини, за яких вчинено проступок, попередню роботу працівника.
Посилання в оскаржуваних наказах на акти про відмову від надання пояснень не підтверджують порушення позивачкою трудової дисципліни.
Тож через невстановлення факту системності невиконання Г. своїх трудових обов`язків без поважних причин, покладених на неї трудовим договором, висновки судів попередніх інстанцій про правомірність застосування до позивачки дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення у зв`язку з систематичним невиконанням Г. трудових обов`язків є необґрунтованими.
Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушено прогулу
Відповідно до вимог статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Звертаючись до суду з позовом, Г. просила стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дня ухвалення рішення про поновлення на роботі.
Відповідно до довідки про доходи КП «ВУ ВКГ Горішньоплавнівської міської ради»
від 23 грудня 2020 року № 1590/06 середньоденний заробіток Г., який обрахований із заробітної плати за жовтень-листопад 2019 року ((10 220,29 + 9937,64)/43), складає 468,79 грн.
У разі розгляду справи більше одного року суду необхідно встановити, чи з вини працівника відбувся тривалий розгляд заяви про поновлення на роботі. Судом встановлено, що розгляд заяви про поновлення на роботі розглядалося більше одного року, в тому числі з вини позивача, тому з урахуванням викладеного, середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню з відповідача за один рік та становитиме 118 135,08 грн виходячи з розрахунку 252 (робочі дні за один рік) х 468,79 грн (середньоденна заробітна плата).
Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому оскаржувані судові рішення в частині визнання незаконними та скасування наказів про накладення дисциплінарних стягнень, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про часткове задоволення позову.
Розподіл судових витрат
Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Вимоги Г. про визнання незаконними та скасування наказів про накладення дисциплінарних стягнень, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 118 135,08 грн підлягають задоволенню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Отже, Г. звільнена від сплати судового збору в частині вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та поновлення на роботі.
Згідно з підпунктами 1, 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання позовної заяви майнового характеру фізичною особою становить 1 відсоток ціни позову. Ставка судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відтак, судовий збір за подання позовної заяви до суду першої інстанції за вимогами майнового характеру становить 1 181,35 грн.
Також позивачкою заявлено 3 вимоги немайнового характеру (визнання незаконними та скасування наказів про накладення дисциплінарних стягнень, поновлення на роботі), а отже, судовий збір за такі вимоги становить 2 724,00 грн (908,00 ? 3). Г. за подання позову до суду першої інстанції сплачено судовий збір у розмірі 1 582,02 грн, тому з КП «ВУ ВКГ Горішньоплавнівської міської ради» на користь позивача підлягає відшкодуванню судовий збір у розмірі 1 582,02 грн, а в дохід держави- 2 323,33грн.
Відповідно до підпункту 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду судовий збір сплачується у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Отже, з КП «ВУ ВКГ Горішньоплавнівської міської ради» в дохід держави підлягає стягненню судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 5 858,03 грн.
Згідно з підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання касаційної скарги на рішення суду судовий збір справляється у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.
Відтак, судовий збір за подання касаційної скарги за вимогами майнового характеру становить 2 362,70 грн, а за вимогами немайнового характеру - 5 448,00 грн, всього - 7 810,70 грн. Г. за подання касаційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 3 632,00 грн, то з КП «ВУ ВКГ Горішньоплавнівської міської ради» на користь позивача підлягає відшкодуваннюсудовий збір у розмірі 3 632,00 грн, а в дохід держави -4 187,70 грн.
Відповідно за результатами розгляду справи позивачу підлягають відшкодуванню за рахунок КП «ВУ ВКГ Горішньоплавнівської міської ради»понесені судові витрати у вигляді судового зборуу загальному розмірі 5 214,02 грн. Крім того, з КП «ВУ ВКГ Горішньоплавнівської міської ради»в дохід держави підлягає стягненню судовий збіру загальному розмірі 12 369,06 грн.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу
У статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Г. подала до суду першої інстанції заяву про розподіл судових витрат понесених нею на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 15 000,00 грн, а також витрат, які будуть понесені у сумі 31 858,50 грн. На підтвердження вимог надано:копію договору про надання професійної правничої допомоги від 27 лютого 2020 року, детальний опис робіт (наданих послуг), копії актів виконаних робіт №№ 1-26, копія квитанції до прибуткового касового ордеру від 17 травня 2021 року № 01, копія квитанції до прибуткового касового ордеру від 29 червня 2021 року № 03, копія квитанції до прибуткового касового ордеру від 14 липня 2021 року № 05, копія квитанції до прибуткового касового ордеру від 15 листопада 2021 року № 07.
У наданому детальному описі робіт (наданих послуг)адвокатом К. виконані такі роботи: підготовка до розгляду справи - 4 204,00 грн (4 год), складання запитів адвоката - 3 200,50 грн (3 год), опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні правовідносини - 2 102,00 грн (2 год), консультації - 525,50 грн (30 хв), складання клопотання - 1 051,00 грн (1 год), складання заяв про відвід судді - 4 372,00 грн (4 год), складання заяви про усунення недоліків - 2 102,00 грн (2 год), складання заяви про витребування оригіналів доказів - 567,50 грн (30 хв), складання клопотання про долучення письмових доказів - 1 702,50 грн (1 год 30 хв), участь у судових засіданнях - 22 382,50 грн (19 год), складання заяви про зміну предмету позову - 2 270,00 грн (2 год), складання вступного слова - 2 379,00 грн (2 год), разом - 46 858,50 грн. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Аналогічна позиція викладена об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналізуючи реальність (дійсність та необхідність), а також обґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, надану позивачу під час розгляду справи у суді першої інстанції, колегія суддів враховує, що адвокат - це кваліфікований юрист з повною вищою юридичною освітою, який має стаж роботи в галузі права не менше двох років, тому надані адвокатом К. своїй клієнтці такі послуги, як: опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, вивчення відповідної судової практики, визначення правової позиції у справі; складання клопотань про долучення до матеріалів справи письмових доказів; складання вступного слова не є тими послугами, які є необхідними, а тому такі послуги не можуть бути враховані при розподілі судових витрат, понесених стороною.
З урахуванням наведеного, вирішуючи питання про розподіл витрат, понесених Г. на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, взявши до уваги умови договору про надання правової допомоги від 27 лютого 2020 року, обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, підтверджених належними та допустимими доказами, колегія суддів дійшла висновку про те, що визначений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції у сумі 46 858,50 грн є завищеним, витрати у зазначеній сумі не можна визнати належно обґрунтованими та необхідними в контексті обставин цієї справи.
Враховуючи складність справи, необхідність надання адвокатом позивачки послуг під час розгляду справи в суді першої інстанції та їх характер, а також з метою дотримання критерію розумності розміру понесених стороною витрат, пов`язаність цих витрат із розглядом справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу понесених у цій справі у суді першої інстанції у сумі 39 625,00 грн.
Керуючись статтями 141, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив відзив Комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства Горішньоплавнівської міської ради» залишити без розгляду та повернути заявнику.
Касаційну скаргу Г., подану представником К., задовольнити частково.
Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 18 листопада 2021 року, та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 червня 2022 року скасувати в частині визнання незаконними та скасування наказів про накладення дисциплінарних стягнень, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову.
Визнати незаконними та скасувати накази Комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства Горішньоплавнівської міської ради» від 18 листопада 2019 року № 761 та від 18 грудня 2019 року № 824 «Про накладення дисциплінарного стягнення» у частині накладення дисциплінарного стягнення у вигляді догани та звільнення Г. з посади змінного інженера аварійно-диспетчерської служби Комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства Горішньоплавнівської міської ради».
Поновити Г. на посаді змінного інженера аварійно-диспетчерської служби Комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства Горішньоплавнівської міської ради» із 18 грудня 2019 року.
Стягнути з Комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства Горішньоплавнівської міської ради» на користь Г. середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 18 грудня 2019 року до 28 вересня 2022 року у сумі 118 135,08 грн із відрахуванням податків та зборів.
В іншій частині рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 18 листопада 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 червня 2022 року залишити без змін.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць.
Додаткове рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 20 грудня 2021 року скасувати.
Стягнути з Комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства Горішньоплавнівської міської ради» (місцезнаходження: вулиця Портова, будинок, 27, місто Горішні Плавні, Полтавська область, 39803, ЄДРПОУ: 24388032) на користь Г. (місце реєстрації: вул. Конституції, буд.42, кв.3, місто Горішні Плавні, Полтавська область, 39803, РНОКПП:1863318722) 5 214,02 грн на відшкодування судових витрат у вигляді судового збору.
Стягнути з Комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства Горішньоплавнівської міської ради» (місцезнаходження: вулиця Портова, будинок, 27, місто Горішні Плавні, Полтавська область, 39803, ЄДРПОУ: 24388032) в дохід держави судовий збір у розмірі 12 369,06 грн. Стягнути з Комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства Горішньоплавнівської міської ради» (місцезнаходження: вулиця Портова, будинок, 27, місто Горішні Плавні, Полтавська область, 39803, ЄДРПОУ: 24388032) на Г. (місце реєстрації: вул. Конституції, буд.42, кв.3, місто Горішні Плавні, Полтавська область, 39803, РНОКПП:1863318722) витрати, понесені на професійну правничу допомогу у розмірі 39 625,00 грн.
Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 11 серпня 2021 року позовні вимоги АТ «Універсал Банк» відмовлено.
Не погодившись із рішенням місцевого суду, представник АТ «Універсал Банк» посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права просить скасувати рішення та ухвалити нове.
Колегія суддів Полтавського апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно частини першої статті 376 ЦПК України є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
По справі встановлено, що 30 листопада 2017 року між К. та АТ «Універсал Банк» укладено кредитний договір шляхом підписання анкети-заяви до договору про надання банківських послуг (monobank), відповідно до умов якого АТ «Універсал Банк» відкрив ОСОБА_1 поточний рахунок у гривні та надав кредит у вигляді відновлювального кредитного ліміту на картковий рахунок, встановленого у розмірі 60 000 грн.
Факт укладення між сторонами кредитного договору підтверджується доданими до позовної заяви Анкетою-заявою до Договору про надання банківських послуг від 30.11.2017 та витягом з Умов обслуговування рахунків фізичної особи, затверджених рішенням Правління ПАТ «Універсал Банк» протокол № 33 від 27.09.2017, та паспортом споживчого кредиту «Картка monobank», які містять підпис позичальника та свідчать про погодження сторонами істотних умов кредитування, у тому числі реальної річної процентної ставки та загальної вартості кредиту для споживача.
Як вбачається з довідки про рух коштів по картці клієнта К. від 10.09.2021, з 01.12.2017 відповідач користувався кредитними коштами, здійснюючи перерахування на інші платіжні картки, знімаючи готівку в банкоматах, розраховуючись кредитною карткою через мобільний застосунок «Monobank», частково погашав кредит, поповнюючи картку через термінали ТАСКОМБАНК, ПриватБанк, ІВОХ, каси А-Банку та ТАКСОМБАНКу, що свідчить про визнання ним кредитного зобов`язання.
Станом на 30.09.2020 прострочення зобов`язання відповідача із сплати щомісячного мінімального платежу за договором сягнуло понад 90 днів, у зв`язку з чим, на підставі положення підпункту 5.16. пункту 5 Розділу II Умов відбулося істотне порушення клієнтом зобов`язань, вся заборгованість за кредитом стала простроченою.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову АТ «Універсал Банк», суд першої інстанції вказаного не врахував та дійшов помилкових висновків про недоведеність заявлених позовних вимог.
Суд першої інстанції не застосував вказаних норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та за наявності невиконаного відповідачем зобов`язання за кредитним договором, правомірність якого в установленому порядку не спростована, необґрунтовано відмовив у задоволенні позову банку за недоведеністю.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та ухвалення у справі нового судового рішення про задоволення позовних вимог АТ «Універсал Банк» у повному обсязі.
Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 11 серпня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення.
У грудні 2020 року ТОВ «Кременчукгаз-постачання» звернулося до суду із позовом до З. про стягнення заборгованості за оплату послуг з газопостачання, інфляційних нарахувань та 3% річних.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на те, що ним, на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу на території України, надавалися відповідачу послуги з постачання природного газу по особовому рахунку № 2800093 в будинку 2-А по вул. Весняна в с. Кривуші Кременчуцького району Полтавської області, однак останній свої зобов`язання щодо оплати вказаних послуг не виконує, у зв`язку з чим утворилася заборгованість в розмірі 91975,67 грн.
Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за спожитий газ в сумі 91975,67 грн, встановлений індекс інфляції у розмірі 7905,04 грн, 3% річних у сумі 6607,68 грн та судовий збір в сумі 2102,00 грн.
Заочним рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 14 липня 2021 року позовні вимоги ТОВ «Кременчукгаз-постачання» до З. задоволено.
Стягнуто із З. на користь ТОВ «Кременчукгаз-постачання» борг за спожитий природний газ в сумі 91975,67 грн, 3% річних в сумі 6607,68 грн. інфляційні втрати в сумі 7905,04 грн та судовий збір в сумі 2102,00 грн.
З вказаним рішенням суду не погодився З. та подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить скасувати повністю заочне рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 14 липня 2021 року по справі за №536/1724/20 та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ТОВ «Кременчукгаз-постачання».
Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм процесуального права, є незаконним та необґрунтованим.
На підтвердження своєї позиції посилається на те, що суд першої інстанції розглянув справу за його відсутності як учасника справи, при цьому його належним чином не було повідомлено про дату, час і місце засідання суду, хоча таке повідомлення було обов`язковим відповідно до п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України. У матеріалах справи наявні відомості про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання апелянта. Вказана адреса збігається із адресою, вказаною позивачем у позовній заяві. За вказаною адресою, в силу приписів ч.ч.1, 5, 6 ст.128 ЦПК України мали направлятися судові повістки про виклик разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Однак апелянта стверджує, що у матеріалах справи інформація про належний виклик його до суду на 25.05.2021, 14.06.2021, 14.07.2021 відсутні.
Крім того, апелянт вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що він фактично споживав природний газ за відповідною адресою, не містить посилання в заочному рішення на жоден доказ.
На підтвердження своє позиції посилається на те, що йому ні на 2015 рік, ні в подальшому не належало право власності на будинок з господарськими будівлями за адресою: Полтавська область, Кременчуцький район, село Кривуші. Натомість, за вказаною адресою лише значилося зареєстрованим його місце проживання. Крім нього, за вказаною адресою у спірному періоді значилися зареєстрованими місця проживання й ряду інших фізичних осіб, зокрема, В., Г., З., З., З.
Крім того, апелянт стверджує, що не отримував від позивача заяву-приєднання до умов договору, відповідно таку заяву не підписував та позивачу не повертав. Жоден рахунок (квитанцію) постачальника за поставлений природний газ протягом спірного періоду не сплачував. При цьому документальне підтвердження фактичного споживання газу за спірною адресою протягом спірного періоду як ним, так і будь-яким іншим у матеріалах справи відсутнє.
Разом із тим, апелянт зазначає, що за вказаною адресою протягом більшого періоду часу, ніж спірний у цій справі, не споживалися жодні інші житлово-комунальні послуги, зокрема, взагалі не здійснювалося споживанні електричної енергії, що підтверджується доказами, доданими у справі. Так, З. стверджує, що він вже більше 10 років разом зі своєю дружиною, її матір`ю та їхніми дітьми мешкають у м. Києві.
Скаржник також посилається на те, що із матеріалів, доданих до позовної заяви, вбачається, що у домоволодінні за вказаною вище адресою встановлено газовий лічильник. Із цього слідує, що не може бути правильним будь-який розрахунок кількості спожитого природного газу та його вартості, який не ґрунтується на показниках такого газового лічильника. З матеріалів позовної заяви не вбачається даних про конкретні показники газового лічильника за жоден розрахунковий (звітній) період місяць. За наведеного твердження позивача як про постачання та про споживання природного газу за вищевказаною адресою за спірний період, так і про конкретний обсяг спожитого апелянтом природного газу мають надуманий характер.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.374ЦПК України,суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:неповне з`ясуванняобставин,що маютьзначення длясправи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;невідповідність висновків,викладених урішенні судупершої інстанції,обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «Кременчукгаз-постачання», на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу на території України, надавав відповідачу З. послуги з постачання природного газу по особовому рахунку № 2800093 в будинку в с. Кривуші Кременчуцького району Полтавської області, однак останній свої зобов`язання щодо оплати вказаних послуг не виконує, у зв`язку з чим утворилася заборгованість в розмірі 91975,67 грн.
Суд першої інстанції також зазначає в рішенні, що відповідач приєднався до умов Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, не звертався до позивача із заявами про припинення подачі газу, відмови від послуг цього товариства, а користувався послугами із газопостачання, визнаючи таким чином наявність правовідносин, а відтак і прав і обов`язків, що з них випливають.
Суд першої інстанції, мотивуючи своє рішення, також зазначив, що відповідач З. в період з серпня 2015 року по вересень 2020 року включно, в порушення вимог про щомісячне проведення оплати за спожитий газ, встановлених пунктами 4.3., 4.5., 4.6 Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам та ст.526 ЦК України, якою передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк, в односторонньому порядку ухилявся від оплати за користування природним газом, внаслідок чого утворилася заборгованість в розмірі 91975,67 грн.
Із такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, з огляду на наступне.
Позивач у позовній заяві вказував, що починаючи із 01.07.2015 року З. споживав природний газ із ресурсу ТОВ «Кременчукгаз-постачання», і суд першої інстанції визнав це доведеним фактом.
Проте, Типовий договір постачання природного газу побутовим споживачам, порушенням пунктів 4.3., 4.5., 4.6. якого суд першої інстанції встановив, був затвердженим постановою НКРЕКП №2500 «Про затвердження Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам» від 30.09.2015 року, набрала чинності 01.12.2015 року.
Отже, правовідносини між позивачем та відповідачем теоретично могли виникнути не раніше грудня 2015 року. А тому висновок суду першої інстанції в цій частині є таким, що не відповідає обставинам справи.
Крім того, суд першої інстанції помилково не звернув увагу на те, що відповідно до п.1.4. зазначеного вище Типового договору, споживач фізична особа, об`єкт якої фізично підключений до газорозподільної системи Оператора ГРМ.
При цьому, згідно із положеннями п.п.3 п.11.5 вищезазначеного Типового договору, дія цього договору також припиняється у разі, зокрема, зміни власника об`єкта Споживача.
Відповідно доп.11.6 Типового договору,у разі якщо об`єкт споживача перебуває у власності (користуванні) кількох осіб, укладається один договір з одним із співвласників (користувачів) за умови письмової згоди всіх інших співвласників (користувачів), про що робиться відмітка в заяві-приєднанні.
Згідно із п.5 розділу І Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 №2496, об`єкт побутового споживача територіально відокремлена газифікована споруда (житловий будинок, квартира, майстерня, літня кухня тощо), що належить споживачеві на правах власності або користування.
Пунктом 8 розділу ІІІ зазначених вище Правил, у разі передачі об`єкта побутового споживача або його частини в оренду та обумовлення договором оренди передачі орендареві відповідних повноважень щодо забезпечення орендованого об`єкта або його частини природним газом між орендарем та постачальником може бути укладений договір на постачання природного газу в порядку, визначеному цими Правилами.
При цьому, суд першої інстанції, при вирішенні цієї справи, не звернув увагу на те, що 28.08.2008 року до реєстру прав власності на нерухоме майно внесено запису про право власності фізичної особи Г. на будинок з господарськими будівлями за адресою: Полтавська область, Кременчуцький район, село Кривуші, , реєстраційний номер майна 6704433, форма власності приватна, частка власності 1/1, що підтверджується наявною у матеріалах справи інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 05.11.2020 року. Позовна заява із додатками до неї та інші матеріали справи не містять договору оренди зазначеного вище будинку, укладеного між титульним власником Г. та З.
Крім того, апелянт стверджує, що у будинку за вказаною адресою ніхто не проживав протягом більш тривалого періоду, ніж спірний у цій справі, не споживалися інші житлово-комунальні послуги. Зазначені обставини підтверджуються листом від 08.08.2022 року №14-01-02/1524 Кременчуцької об`єднаної філії АТ «Полтаваобленерго» підтверджується, що за період із 01.07.2015 по 31.12.2018 року споживання електричної енергії за адресою: : Полтавська область, Кременчуцький район, село Кривуші, відсутнє. У подальшому за період із 01.01.2019 року по 31.12.2020 року за вище вказаною адресою не здійснювався розподіл електричної енергії. За період 2013-2020 років показники лічильника за вказаною адресою 000013, які були зафіксовані ще 11.12.2013 року при плановій заміні лічильника. При цьому знімання показників уповноваженими працівниками здійснювалося регулярно та вчасно. Заборгованість по спірному об`єкту відсутня, останній платіж в сумі 8,50 грн був здійснений ще 13.09.2011 року. Крім того, факт не проживання за місцем реєстрації за вказаною вище адресою підтверджується довідками Піщанської сільської ради №№10-11/866, 10-11/868 про не проживання за місцем реєстрації. Також, із довідки вбачається, що за вказаною адресою у спірному періоді значилися зареєстрованими місця проживання й ряд інших фізичних осіб, зокрема, В., Г., З., З., З.
Разом із тим, позиція апелянта щодо того, що він із сім`єю протягом вже більше 10 років проживає у місті Києві, підтверджується довідками про те, що його сина З, 1999 р.н., як учня було переведено із ЗОШ №4 м. Кременчука до ліцею №20 Оболонського району м. Києва, де він навчався із 01.09.2011 року по 27.06.2016 року; про те, що його донька З. , 2006 р.н., із 01.09.2012 року по теперішній час загальну середню освіту здобуває у м. Києві в Київській дитячій академії мистецтв імені М.І. Чемберджі.
Крім того, із матеріалів, долучених до позову, вбачається, що у домоволодінні за вказаною вище адресою встановлено газовий лічильник. Із цього слідує, що не може бути правильним будь-який розрахунок кількості спожитого природного газу та його вартості, який не ґрунтується на показних такого газового лічильника.
При цьому, судом першої інстанції було помилково не враховано вказану вище обставину, адже з матеріалів позовної заяви не вбачається даних про конкретні показники газового лічильника за жоден розрахунковий (звітній) період місяць.
Зважаючи на вищенаведене, твердження позивача як про постачання та про споживання природного газу за вищевказаною адресою за спірний період, так і про конкретний обсяг спожитого апелянтом природного газу суд першої інстанції мав визнати недоведеними та необґрунтованими.
Щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права
Крім того, відповідно до положень статті 128 ЦПК України, суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою.Суд повідомляє учасників справи про дату,час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.
У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам-підприємцям-за адресою місцезнаходження (місцяпроживання),що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч.11 ст.128 ЦПК України, відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Згідно із ч.1 ст.197 ЦПК України, підготовче засідання проводиться судом з повідомленням учасників справи.
Згідно із п.1 ч.1 ст.223 ЦПК України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у зв`язку з неявкою в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання.
Як вбачається із матеріалів справи, З. було направлено повідомлення про виклик до суду від 15.03.2021 року, на якому проставлена поштою відмітка про те, що дане повідомлення повертається, адже адресат відсутній за вказаною адресою. Так, враховуючи положення ст.128 ЦПК України, на 17.03.2021 року, на 25.05.2021 року, на 14.06.2021 року, на 14.07.2021 року за вказаною вище адресою мали направлятися судові повістки про виклик разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Проте, матеріали справи не містять інформації щодо належного виклику чи здійснення оголошення про виклик З. до суду на 25.05.2021, 14.06.2021, 14.07.2021 року.
Відповідно до п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення,якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, а також визнав встановленими фактично недоведені учасниками обставини, що мають значення для справи, допустив порушення норм процесуального права. Висновки суду є обґрунтованими і не підтвердженими письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу. За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а тому підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд постановив апеляційну скаргу З. задовольнити.
Заочне рішення Кременчуцького районного суду від14липня 2021року скасувати.
Ухвалити нове рішення у справі, яким в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кременчукгаз-постачання» до З. відмовити в повному обсязі.
Рішенням Пришибської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області від 12 лютого 2019 року про визнання нерухомого майна безхазяйним визнано безхазяйним нерухоме майно, а саме житловий будинок в с. Єристівка.
04 січня 2020 року посадовими особами заявника складено акти про опис безхазяйного нерухомого майна по Пришибській ОТГ, а саме: приміщень, які знаходяться за адресами: Полтавська область, Кременчуцький район, с. Єристівка, вул. Шевченка, 14; Полтавська область, Кременчуцький район, с. Роботівка, вул. Григоренка, 8; Полтавська область, Кременчуцький район, с. Пришиб, вул. Бахарева, 1; Полтавська область, Кременчуцький район, с. Пришиб, вул. Бахарева, 12; Полтавська область, Кременчуцький район, с. Пришиб, вул. Лугова, 28; Полтавська область, Кременчуцький район, с .Пришиб, вул. Садова, 4а; Полтавська область, Кременчуцький район, с. Пришиб , вул. Садова, 20; Полтавська область, Кременчуцький район, с. Пришиб, вул. Садова, 22; Полтавська область, Кременчуцький район, с. Пришиб, вул. Сонячна, 11. (а.с.6 - 14).
З метою виявлення власника нерухомого майна у в газеті «Перемога» №42 (9199) від 20 жовтня 2017 року Пришибською сільською радою Кременчуцького району Полтавської області було опубліковано оголошення про взяття на облік як безхазяйного майна нерухомого майна, а саме: житлового будинку у с. Єристівка, вул. Шевченка,14 (а.с.34).
Задовольняючи заяву Пришибської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність, суд першої інстанції, виходив із того, що сільською радою дотримано порядок обліку безхазяйної нерухомої речі, який визначений в ст. 335 ЦК України та здійснено оголошення у друкованих засобах масової інформації. З часу взяття на облік безхазяйного нерухомого майна жодна фізична чи юридична особа із документами про право власності на вищезазначене безхазяйне нерухоме майно до сільської ради не зверталась, будь-які відомості про власника безхазяйного нерухомого майна відсутні.
Однак, колегія суддів вважає такий висновок місцевого суду невірним з наступних підстав.
Застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини
Відповідно до статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої ЗакономУкраїни №475/97-ВР від 17липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.Ніхто неможе бутипозбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Частинами першою, другою статті 335 ЦК України визначено, що безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий. Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації. Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність.
Відповідно достатті 333 ЦК України,суд, встановивши,що нерухома річ є безхазяйною та взята на облік органом, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно,а також що сплив один рік з дня взяття на облік нерухомої речі, ухвалює рішення про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність відповідної територіальної громади.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини 1 статті 16ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Із урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або держави та суспільні інтереси.
Отже, при розгляді спору суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від встановленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Апеляційним судом встановлено, що у матеріалах справи є відомості про колишнього власника житлового будинку, що розташований за адресою: Полтавська область, Кременчуцький район, с. Єристівка, а саме власником зазначеного будинку був О., що підтверджується записом в реєстраційній книзі № 61 який виконаний Кременчуцьким міжміським бюро технічної інвертаризації за реєстровим № 7 від 27.07.1998 року ( а.с. 175).
Станом на 16 листопада 1998 року в Україні не було створено єдиної системи органів реєстрації прав, тому відсутність відомостей про власника спірного нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не може свідчити про його безхазяйність (а.с.152).
Відповідно до копії свідоцтва про смерть 1КЕ №154409 О. помер 30 січня 2001 року (а.с.173).
Спадкоємцем померлого О. є його син О. 12.04.1972 року народження , що підтверджується свідоцтвом про народження серія I-КЕ № 267612 (а.с.172). О.. спадщину у встановленому законом порядку не оформив.
Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з доводами представника О. адвоката ГузьТ.О. про те, що спірне нерухоме майно не є безхазяйним у розумінністатті 335 ЦК України.
Отже, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, а суд першої інстанції, невірно застосувавши норми матеріального права, прийшов до помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви в частині передачі до комунальної власності територіальної громади Пришибської сільської ради, в особі Пришибської сільської ради безхазяйного нерухомого майна, а саме житлового будинку, що розташований за адресою: Полтавська область, Кременчуцький район, с. Єристівка, вул. Шевченка,14.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 10 вересня 2021 року в частині передачі до комунальної власності територіальної громади Пришибської сільської ради, в особі Пришибської сільської ради безхазяйного нерухомого майна, а саме житлового будинку, що розташований за адресою: Полтавська область, Кременчуцький район, с. Єристівка. Керуючись ст.ст.141, 367, п.2 ч.1 ст.374,ст.ст. 376,381, 382 ЦПК України, суд постановив апеляційну скаргу представника О. адвоката Гузь Тетяни Олегівни задовольнити.
Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 10 вересня 2021 року в частині передачі до комунальної власності територіальної громади Пришибської сільської ради, в особі Пришибської сільської ради безхазяйного нерухомого майна, а саме: житлового будинку, що розташований за адресою: Полтавська область, Кременчуцький район, с. Єристівка скасувати, ухвалити нове.
У задоволенні заяви Пришибської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, заінтересована особа: Державний реєстартор Виконавчого комітету Паришибської сільської ради Полтавської області К., про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність, а саме: житлового будинку, що розташований за адресою: Полтавська область, Кременчуцький район, с. Єристівка відмовити.
В іншій частині рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 10 вересня 2021 року залишити без змін.
Судовий розпорядник Валерія ПОХИЛА
_03_03.png)
