Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Аналіз причин скасування та зміни судових рішень у кримінальних провадженнях Кременчуцького районного суду Полтавської області станом на 01.01.2025 року
Відповідно до п.3.6 плану роботи Кременчуцького районного суду Полтавської області на 2024 рік, затвердженого наказом в.о. голови суду № 54/ОД від 11.12.2023 року, мною, секретарем суду, Анною Большего було аналізовано причини скасування та зміни судових рішень у кримінальних провадженнях.
Діяльність Кременчуцького районного суду Полтавської області була спрямована на подальше забезпечення конституційних засад судочинства, правильне й однакове застосування матеріального й процесуального законодавства, захист прав і свобод людини, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства й держави.
Аналіз причин помилок, які допущені суддями Кременчуцького районного суду Полтавської області при відправленні правосуддя при розгляді кримінальних проваджень проведено з метою виявлення найбільш характерних помилок та усунення недоліків в діяльності суддів при вирішенні таких справ.
Аналіз проведено на підставі:
- копій рішень Полтавського апеляційного суду стосовно перегляду судових рішень постановлених судом у кримінальних справах та копій рішень Великої палати Верховного суду, Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду стосовно перегляду судових рішень, постановлених судом у кримінальних справах, наявних в наряді № 02-03,02-04 на кожного із суддів, працюючих станом на 01.01.2025 року.
Причинами скасування і змін вироків Кременчуцького районного суду Полтавської області протягом вказаного періоду були:
1) однобічність або неповнота дізнання, досудового чи судового слідства;
2) невідповідність висновків суду, викладених у вироку (постанові), фактичним обставинам справи;
3)неправильне застосування кримінального закону;
4) невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.
Протягом звітного періоду у 2024 році закінчено провадженням 196 кримінальні провадження, з яких 114 розглянуто з постановленням вироку (58,16 % від загальної кількості розглянутих кримінальних проваджень); 80 - із закриттям провадження по справі (40,81 % від загальної кількості розглянутих кримінальних проваджень); 1 - відмовлено в затвердженні угоди і повернено прокурору для продовження досудового розслідування (0,51 % від загальної кількості розглянутих кримінальних проваджень); 1 – направлено для визначення підсудності (0,51 % від загальної кількості розглянутих кримінальних проваджень).
Залишок на кінець звітного періоду становить 99 кримінальних проваджень (33,56 % від загальної кількості кримінальних проваджень).
З 01.01.2024 по 01.01.2025 року до Полтавського апеляційного суду всього було направлено 30 кримінальних проваджень, з яких 25 перебувають на розгляді в апеляційній інстанції і 5 було повернуто до суду першої інстанції.
Також варто зазначити, що в 2023 році до Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду була направлена 1 справа, яка була розглянута та повернута до Кременчуцького районного суду Полтавської області у 2024 році.
У 2024 році до Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду було направлено 2 справи, одна була розглянута та повернута до Кременчуцького районного суду Полтавської області.
1 справа, що направлялася до Полтавського апеляційного суду у 2022 році - була розглянута судом апеляційної інстанції у 2023 році та повернута до Кременчуцького районного суду у 2024 році.
1 справа, що направлялася до Полтавського апеляційного суду у 2023 році – була розглянута судом апеляційної інстанції у 2024 році та повернута до Кременчуцького районного суду у 2024 році.
1 справа, що направлялася до Полтавського апеляційного суду у 2022 році - була розглянута судом апеляційної інстанції у 2024 році та повернута до Кременчуцького районного суду у 2024 році.
Якість розгляду кримінальних проваджень станом на 01.01.2025 року по суддям становить:
суддя Колотієвський О.О. – 1 провадження закрито у зв’язку зі смертю обвинуваченого/засудженого; по 1 кримінальному провадженню 2 ухвали залишено без змін, 1 справа повернута до суду першої інстанції на новий розгляд, 6 кримінальних проваджень перебуває на розгляді в Полтавському апеляційному суді
суддя Баранська Ж.О. – по 1 кримінальному провадженню вирок залишено без змін; по 1 кримінальному провадженню, яке знаходилося на розгляді в Касаційному кримінальному суді у складі Верховного суду вирок залишено без змін, 3 кримінальних проваджень перебуває на розгляді в Полтавському апеляційному суді
суддя Клименко С.М. – по 1 кримінальному провадженню вирок залишено без змін, по 1 кримінальному провадженню вирок змінено частково; 5 кримінальних проваджень перебуває на розгляді в Полтавському апеляційному суді;
суддя Река А.С. – 3 кримінальних проваджень перебуває на розгляді в Полтавському апеляційному суді.
Станом на 01.10.2024 року повернуто 1 кримінальну справу, яка була направлена й розглянута в 2023 році , по якій вирок скасовано Полтавським апеляційним судом, а саме:
1.Справа №536/1704/22 (суддя Клименко С.М.):
Вироком Кременчуцького районного суду Полтавської області від 23.06.2023 року визнано Л. винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.185, ч.2 ст.190 КК України призначивши покарання:
за ч.4 ст.185 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п’ять) років,
за ч.2 ст.190 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.
Відповідно до ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначити Л. покарання в виді позбавлення волі на строк 5 (п’ять) років.
На підставі ч.1 ст.71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання за цим вироком частково приєднати невідбуте ним покарання за вироком Кременчуцького районного суду Полтавської області від 11.08.2022 і остаточного визначити Л. покарання в виді позбавлення волі на строк 5 (п’ять) років і 1 (один) місяць.
Вирішено долю речових доказів.
В апеляційній скарзі прокурор просив вирок суду скасувати, ухваливши новий, яким Л. засудити за ч.4 ст.185 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п’ять) років, за ч.2 ст.190 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.
Відповідно до ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначити Л. покарання в виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ч.1 ст.71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання за цим вироком частково приєднати невідбуте ним покарання за вироком Кременчуцького районного суду Полтавської області від 11.08.2022 і остаточного визначити Л. покарання в виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць.
Виключити з вироку суду посилання про зарахування Л. у строк відбуття покарання строк повністю відбутого ним покарання за вироком Кременчуцького районного суду від 11.08.2022, а саме період часу з 03.10.2022 по 22.06.2023 включно.
Зарахувати у період відбування покарання строк перебування Л. під вартою за оскаржуваним вироком з 23.06.2023.
Необхідність ухвалення такого рішення прокурор мотивує тим, що за правилами ст.71 КК України до ухваленого вироку повністю або частково приєднується невідбута частина покарання за попереднім вироком. Зарахування відбутого строку за попереднім вироком у строк покарання за новим вироком, правилами ст.71 КК України не передбачається, проте суд першої інстанції безпідставно ухвалив рішення про таке зарахування.
Крім того, прокурор вважав за необхідне зарахувати у строк покарання період перебування Л. за оскаржуваним вироком, а саме з 23.06.2023, оскільки судом першої інстанції таке рішення не ухвалювалось.
Висновок суду про винуватість Л. у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.185, ч.2 ст.190 КК України а також правильність кваліфікації його дій, ґрунтується на належних та допустимих доказах, що були безпосередньо досліджені у судовому засіданні та отримали належну оцінку, є правильним і ніким із учасників провадження не оспорюється.
Водночас, при ухваленні вироку судом першої інстанції допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування закону, який не підлягає застосуванню та незастосування закону, який підлягає застосуванню.
Зокрема, в цьому кримінальному провадженні Л. не перебував під вартою під час досудового розслідування та судового розгляду, а тримання під вартою як запобіжний захід йому обрано з 23 червня 2023 року, за вироком суду.
За вироком Кременчуцького районного суду Полтавської області від 23.06.2023 в строк відбування покарання Л. зараховано строк повністю відбутого ним покарання за вироком Кременчуцького районного суду від 11.08.2022, а саме за період часу з 03.10.2022 по 22.06.2023.
З вироку Кременчуцького районного суду Полтавської області від 11.08.2022 вбачається, що Л. був засуджений за ч. 2 ст. 190, ч. 1 ст. 71, 72 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік 3 місяці. Початок строку відбування покарання Л. рахували з дня його фактичного затримання.
З протоколу затримання особи, засудженої за вчинення злочину від 03.10.2022 вбачається, що Л. на виконання вироку Кременчуцького районного суду від 11.08.2022 був затриманий 03.10.2022, тобто з вказаної дати фактично почав відбувати покарання. До постановлення вироку Кременчуцького районного суду від 23.06.2023 Л. частково відбув покарання за попереднім вироком суду строком 8 місяців 19 днів позбавлення волі, а не повністю, як зазначено у оскаржуваному вироку.
Відповідно до п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» при визначенні покарання за правилами ст. 71 КК України до покарання за новим вироком повністю або частково приєднується невідбута частина покарання за попереднім вироком, суди повинні точно встановлювати невідбуту частину основного й додаткового покарань і зазначати їх вид та розмір у новому вироку. Невідбутою частиною покарання за попереднім вироком треба вважати невідбуту засудженим частину будь-якого основного покарання.
При вчиненні нового злочину особою, яка відбувала покарання у виді позбавлення волі, його невідбутою частиною треба вважати строк, який залишився на момент обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою за новий злочин, а якщо такий захід не обирався, - то строк, який залишився після постановлення останнього за часом вироку.
Таким чином, невідбута частина покарання Л. за попереднім вироком складає 6 місяців 11 днів.
Відповідно до ст. 71 КК України якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, судом до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує частину покарання за попереднім вироком.
В оскаржуваному вироку рішення про складання покарань за сукупністю злочинів, на підставі ч.4 ст.70 КК України не ухвалювалось, а отже рішення суду про зарахування до строку відбування покарання повністю відбутого Л. покарання за вироком Кременчуцького районного суду від 11.08.2022, не ґрунтується на положеннях ст.71 КК України. Тим самим, суд застосував закон, який не підлягав застосуванню.
Крім цього, вироком Кременчуцького районного суду від 23.06.2023 Л. обрано запобіжний захід до набрання вироком законної сили у виді тримання під вартою, початок відбування покарання з 23.06.2023, проте судом в порушення вимог ч. 5 ст. 72 КК України не вказано про зарахування Л. даного попереднього ув’язнення у строк відбування покарання, тим самим судом не застосовано закон, який підлягає застосуванню.
Враховуючи викладене, вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині призначення покарання та зарахування строку його відбуття, з ухваленням в цій частині нового вироку.
Таким чином колегією суддів апеляційного суду задоволено апеляційну скаргу прокурора Кременчуцької окружної прокуратури Б., а вирок Кременчуцького районного суду Полтавської області від 23.06.2023 щодо Л. в частині призначення покарання та зарахування строку його відбуття скасовано.
Ухвалено в цій частині новий вирок, яким Л. засуджено:
-за ч.4 ст.185 КК України до позбавлення волі на строк 5 (п’ять) років,
-за ч.2 ст.190 КК України до позбавлення волі на строк 2 (два) роки.
Відповідно до ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено Л. покарання в виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ч.1 ст.71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання за цим вироком частково приєднати невідбуте ним покарання за вироком Кременчуцького районного суду Полтавської області від 11.08.2022 і остаточного визначити Л. покарання в виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць.
Виключено з резолютивної частини вироку посилання на зарахування Л. у строк відбуття покарання строк повністю відбутого ним покарання за вироком Кременчуцького районного суду від 11.08.2022, а саме період часу з 03.10.2022 по 22.06.2023 включно.
На підставі ч.5 ст.72 КК України зарахувати Л. у строк покарання період перебування під вартою з 23.06.2023 по 21.11.2023 з розрахунку один день попереднього ув’язнення за один день позбавлення волі.
В іншій частині вирок суду залишено без змін.
Станом на 01.10.2024 року повернуто 1 кримінальну справу, яка була направлена в 2024 році, по якій вирок скасовано Полтавським апеляційним судом, а саме:
1.Справа №536/897/24 (суддя Клименко С.М.)
Вироком Кременчуцького районного суду Полтавської області від 01.05.2024 року визнано Є. винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України призначивши покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки без позбавлення права керувати транспортними засобами. Відповідно до ст.75 КК України звільнено засудженого Є. від відбування призначеного судом покарання з випробуванням та іспитовим строком тривалістю 3 (три) роки. Відмовлено прокурору в задоволенні позову в інтересах держави в особі фінансового управління виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області та в особі Національної служби здоров’я України до Є. про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину.
В апеляційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м’якість, просить скасувати вирок Кременчуцького районного суду Полтавської області від 01 травня 2024 року та ухвалити новий вирок, яким призначити Є. покарання за ч.2 ст.286 КК України у вигляді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки, на підставі ст.75 КК України звільнити Є. від відбування покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки, задовольнити цивільний позов прокурора та стягнути з Є. в рахунок відшкодування витрат на стаціонарне лікування Ч. на користь держави.
Отже, враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу було частково задоволено, вирок Кременчуцького районного суду Полтавської області від 01 травня 2024 року в частині призначення Є. покарання скасовано та ухвалено в цій частині новий вирок, яким призначили Є. покарання за ч.2 ст.286 КК України у вигляді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. На підставі ст.75 КК України звільнено Є. від відбування основного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки.
Також змінено вирок Кременчуцького районного суду Полтавської області від 01 травня 2024 року в частині вирішення цивільного позову: цивільний позов прокурора Г., в інтересах держави, задоволено та стягнуто з Є. в рахунок відшкодування витрат на стаціонарне лікування Ч. на користь держави в особі: Фінансового управління Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області – 117 909 гривень 90 копійок; Національної служби здоров’я України - 4 637 гривень 44 копійки. В іншій частині вирок місцевого суду залишено без змін.
Станом на 01.10.2024 року повернуто 1 кримінальну справу, яка була направлена в 2023 році, а розглянута та повернута у 2024 році по якій вирок скасовано Полтавським апеляційним судом, а саме:
1.Справа №536/1828/19 (суддя Колотієвський О.О.)
Вироком Кременчуцького районного суду Полтавської області від 21.04.2023 року визнано С. винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України призначивши покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років без позбавленням права керувати транспортними засобами. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарань, зараховано у строк покарання С. покарання призначене вироком Автозаводського районного суду м. Кременчука від 20.12.2021 року та остаточно призначити С. покарання у виді 15 років позбавлення волі без позбавленням права керувати транспортними засобами.
В апеляційній скарзі захисник просив скасувати вирок місцевого суду та закрити кримінальне провадження.
У ході апеляційного розгляду встановлено, що обвинувачений С. помер.
Враховуючи викладене, Полтавським апеляційним судом вирок Кременчуцького районного суду Полтавської області від 21 квітня 2023 року щодо С. скасовано, а кримінальне провадження закрито на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КК України у зв’язку зі смертю обвинуваченого.
Станом на 01.10.2024 року повернуто 1 кримінальну справу, яка була направлена в 2022 році, а розглянута та повернута у 2024 році по якій постанову скасовано Полтавським апеляційним судом, а саме:
1.Справа №537/2068/16 (суддя Колотієвський О.О.)
Кримінальна справа за апеляцією прокурора Л. на постанову Кременчуцького районного суду Полтавської області від 12 вересня 2022 року. Цією постановою повернуто прокурору для усунення недоліків кримінальну справу щодо Ч., уродженця та проживаючого за адресою: с. Н., судимого 05 листопада 2012 року Крюківським районним судом м. Кременчук за ч.2 ст.121, ч.3 ст.365, ч.1 ст.70 КК України на 9 років позбавлення волі, К., уродженця та проживаючого за адресою: м. К., не судимого.
Ухвалене рішення місцевий суд мотивував тим, що обвинувальний висновок щодо Ч. та К.: містить неконкретне обвинувачення; складений неповно, схематично, тобто з порушенням вимог ст.223 КПК України, в ньому відсутнє приведення всіх доказів на підтвердження обвинувачення, а також доводів обвинувачених на свій захист та результатів їх перевірки; належним чином не затверджений прокурором, оскільки підпис у графі «Затверджую» не скріплено печаткою, а тому наведені вище недоліки унеможливлюють належний, повний, об’єктивний і законний судовий розгляд на підставі цього обвинувального висновку, порушують права Ч. й К., у тому числі на захист і справедливий суд, позбавляють ухвалити справедливе судове рішення.
Згідно з обвинувальним висновком Ч. та К. органом досудового слідства обвинувачуються в тому, що вони 19 травня 2007 року приблизно о 12 годині 30 хвилин у службовому кабінеті Крюківського районного відділу міліції м. Кременчук Полтавської обл., будучи працівниками правоохоронних органів, здійснюючи свої функції представників влади, діючи за попередньою змовою між собою групою осіб, всупереч вимогам Закону України «Про міліцію», явно виходячи за межі наданих їм прав та повноважень, примушуючи до зізнання у вчиненні злочину, умисно застосували до Б. фізичне насильство, завдавши численних ударів руками та ногами, а також тупими предметами в різні частини тіла, чим заподіяли йому легкі тілесні ушкодження, в тому числі ті, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
Такі дії Ч. та К. органом досудового слідства кваліфіковані за ч.2 ст.365 КК України як умисне вчинення службовою особою – працівником правоохоронного органу, дій, які явно виходять за межі наданих їй прав і повноважень, що супроводжувалось насильством щодо потерпілого у вигляді заподіяння останньому численних тілесних ушкоджень за попередньою змовою з іншим працівником правоохоронного органу, за відсутності ознак катування.
В апеляції прокурор просив скасувати постанову Кременчуцького районного суду Полтавської області від 12 вересня 2022 року та повернути кримінальну справу щодо Ч. й К. на новий судовий розгляд. Свої вимоги мотивує тим, що суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про повернення справи для усунення недоліків із посиланням на неконкретність пред’явленого Ч., К. обвинувачення та не врахував те, що складений щодо них обвинувальний висновок щодо відповідає всім вимогам, визначеним у ст.223 КПК України 1960 року, був затверджений, а саме підписаний, прокурором м. Кременчук, а положення КПК України 1960 року не передбачають конкретну форму затвердження обвинувального висновку.
07 серпня 2023 року суддею-доповідачем відмовлено у прийнятті до свого розгляду апеляції представника потерпілої Л. - адвоката Т., на постанову Кременчуцького районного суду Полтавської області від 12 вересня 2022 року, оскільки її було подано особою, яка не має права оскаржувати вказане судове рішення, а тому розгляд за цією апеляцією не здійснюється.
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ заслухала суддю-доповідача, думку прокурора на підтримку апеляції, заперечення обвинувачених і захисника проти задоволення апеляції, перевірила матеріали кримінальної справи, обговорила доводи апеляції та дійшла висновку про те, що апеляція підлягає до задоволення з огляду на таке.
Частиною 1 ст.365 КПК України 1960 року передбачено, що постанова суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляції.
Відповідно до вимог ст.249-1 КПК України 1960 року суддя своєю постановою повертає справу прокурору у разі, якщо прокурором були суттєво порушені вимоги ст.ст.228-232 КПК України 1960 року, для усунення виявлених порушень.
Із системного аналізу положень кримінально-процесуального законодавства вбачається, що підставою для прийняття такого рішення є наявність саме суттєвих порушень вимог кримінально-процесуального закону, які перешкоджають призначенню справи до судового розгляду та не можуть бути усунуті в ході розгляду справи.
У п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 «Про практику застосування кримінально-процесуального законодавства при попередньому розгляді кримінальних справ у судах першої інстанції» визначено, що суттєвими порушеннями при складанні обвинувального висновку, правильність якого повинен перевірити прокурор, слід вважати такі порушення вимог ст.ст.223, 224 КПК України 1960 року, які виключають можливість здійснення обвинуваченим свого захисту та прийняття судом законного рішення у справі з урахуванням такого обвинувального висновку.
Однак суд першої інстанції, повертаючи кримінальну справу щодо Ч. та К. у порядку ст.249-1 КПК України 1960 року, вимог кримінально-процесуального закону не дотримався.
Згідно з ч.ч.1, 5 ст.223 КПК України 1960 року після закінчення слідства і виконання вимог ст.ст.217-222 КПК України 1960 року слідчий складає обвинувальний висновок.
Обвинувальний висновок підписує слідчий із зазначенням місця і часу його складання.
Пунктом 1 ч.1 ст.229 КПК України 1960 року унормовано, що, перевіривши справу з обвинувальним висновком, прокурор або його заступник приймає одне з рішень, до яких належить, у тому числі затвердження обвинувального висновку.
Обвинувальний висновок щодо Ч. та К. складено й підписано слідчим, а також затверджено прокурором шляхом його підпису в графі про затвердження, тобто з дотриманням приписів ч.ч.1, 5 ст.223, п.1 ч.1 ст.229 КПК України 1960 року (т.5 а.с.227-246). Натомість, кримінально-процесуальний закон не містить такої вимоги до обвинувальних висновків, як скріплення їх печаткою, а тому мотиви місцевого суду в цій частині є безпідставними.
Аналогічний висновок у контексті дотримання прокурором положень закону при складанні обвинувального акта сформовано Верховним Судом у постанові від 10 червня 2021 року (справа №638/1317/19, провадження № 51-6367км20), який із огляду на аналогічність обставин, правового застосування та регулювання, є релевантним для врахування.
Натомість правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду України від 09 липня 2015 року (справа №5-50кс15), на яку послався місцевий суд, стосується суто визначення ознак офіційного документа як предмета кримінального правопорушення, а тому її врахування при вирішенні питання про відповідність обвинувального акта вимогам КПК України 1960 року є необґрунтованим.
Частинами 2, 4 ст.223 КПК України 1960 року передбачено, що обвинувальний висновок складається з описової і резолютивної частини. В описовій частині зазначаються: обставини справи як їх встановлено на досудовому слідстві; місце, час, способи, мотиви і наслідки злочину, вчиненого кожним з обвинувачених, а також докази, які зібрано в справі, і відомості про потерпілого; показання кожного з обвинувачених по суті пред'явленого йому обвинувачення, доводи, наведені ним на свій захист, і результати їх перевірки; наявність обставин, які обтяжують та пом'якшують його покарання.
У резолютивній частині наводяться відомості про особу кожного з обвинувачених, коротко викладається суть пред'явленого обвинувачення з зазначенням статті кримінального закону, яка передбачає даний злочин.
З аналізу обвинувального висновку щодо Ч. та К. видно, що він містить зазначення наведених вище відомостей, у тому числі показань обвинувачених по суті пред'явленого їм обвинувачення з доводами, висунутими ними на свій захист, та доказів, які, за версією сторони обвинувачення, спростовують такі показання, в тому числі за результатами перевірки останніх, і доводять винуватість Ч., К. у вчиненні інкримінованого їм злочину.
Викладена в обвинувальному висновку суть пред`явленого Ч. та К. обвинувачення узгоджується з диспозицією ч.2 ст.365 КК України, та містить обставини цього злочину з описом всіх його об`єктивних та суб`єктивних ознак, включаючи кваліфікуючі ознаки, а тому суд відповідно до вимог ст.275 КПК України 1960 року повинен надати юридичну оцінку діям Ч. та К. у межах пред`явленого їм обвинувачення.
Мотиви ж місцевого суду, які зводяться до неконкретизації пред’явленого Ч. та К. обвинувачення, як підстава для повернення кримінальної справи прокурору для усунення недоліків, не відповідають матеріалам справи.
При цьому, КПК України 1960 року не надає повноважень суду до ухвалення вироку чи іншого рішення по суті справи перевіряти правильність чи повноту визначення прокурором обсягу обвинувачення або зобов`язувати змінювати його суть, оскільки визначення обсягу обвинувачення при направленні обвинувального висновку до суду належить виключно до повноважень прокурора.
До виходу в нарадчу кімнату суд першої інстанції не вправі надавати процесуальну оцінку обсягу обвинувачення та вирішувати питання про його обґрунтованість і доведеність доказами.
Разом з тим, приймаючи рішення про повернення справи прокурору в порядку ст.249-1 КПК України 1960 року суд першої інстанції без розгляду справи по суті передчасно вдався до оцінки формулювання та обсягу пред'явленого обвинувачення, а також до вирішення тих питань, які не є предметом розгляду на цій стадії провадження та підставою для повернення справи прокурору за правилами ст.249-1 КПК України.
Також, посилаючись на неконкретність пред’явленого Ч. та К. обвинувачення, місцевий суд не врахував висновки Верховного Суду, який у межах цієї кримінальної справи в постанові від 10 листопада 2020 року, відхилив доводи сторони захисту щодо неконкретності висунутого обвинувачення та зазначив, що обвинуваченому були повідомлені всі деталі інкримінованого йому діяння та його правова кваліфікація в обсязі, достатньому для того, щоб мати можливість ефективно здійснювати свій захист. Позиція сторони захисту під час розгляду справи в судах трьох інстанцій свідчить про повне розуміння стороною захисту фактичної та юридичної складових обвинувачення.
Необґрунтовано суд першої інстанції навів твердження і про те, що в обвинувальному висновку не конкретизовано в чому полягає істотність заподіяння шкоди, вказавши, що ч.1 ст.365 КК України передбачає кримінальну відповідальність лише за діяння, якими заподіяно істотну шкоду.
Проте в контексті викладеного вище місцевий суд знову не врахував висновки суду касаційної інстанції, наведені в зазначеному вище рішенні, про те, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч.2 ст.365 КК України, вичерпується діями, які явно виходять за межі наданих працівнику правоохоронного органу прав чи повноважень і містить принаймні одну з ознак: супроводжуються насильством або погрозою застосування насильства, застосуванням зброї чи спеціальних засобів або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування. Заподіяння наслідків у вигляді істотної шкоди в розумінні п.3 примітки до ст.364 КК України не є обов`язковою умовою для кваліфікації дій за ч.2 ст.365 КК України.
Ч. та К. і було пред’явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.365 КК України, за відсутності вказівки про заподіяння ними істотної шкоди, що, як установлено вище, не суперечить вимогам закону.
Окрім того, поза увагою першої судової інстанції залишилось те, що, враховуючи приписи кримінально-процесуального закону, деталі обставин заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому, суд має змогу встановити під час судового розгляду справи шляхом більш повного й ретельного дослідження та, за необхідності, витребування доказів.
У межах апеляційного перегляду оскарженого рішення під час перевірки матеріалів кримінальної справи колегією суддів не встановлено тих суттєвих порушень вимог КПК України 1960 року щодо обвинувального висновку, які утворювали би достатню та виправдану підставу для повернення кримінальної справи прокурору в порядку ст.249-1 КПК України. Натомість, суд першої інстанції помилково встановив наявність обставин, що позбавляють можливості здійснення обвинуваченими свого захисту, розгляду справи судом та прийняття законного рішення у справі з урахуванням наявного обвинувального висновку.
Таким чином, висновок місцевого суду про необхідність повернення кримінальної справи прокурору для усунення недоліків не відповідає вимогам закону та матеріалам справи.
Допущені судом першої інстанції порушення вимог кримінально-процесуального закону є істотними, через це оскаржувану постанову належить скасувати та повернути кримінальну справу на новий судовий розгляд в суд першої інстанції, під час якого необхідно врахувати наведене вище, провести розгляд справи відповідно до положень кримінально-процесуального законодавства та ухвалити судове рішення, яке би відповідало вимогам закону.
Отже, апеляція підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст.365, 366, 377, 382 КПК України 1960 року, розділом ХІ Перехідних положень КПК України, колегія суддів апеляційного суду, апеляцію прокурора Л. задовольнити, й постанову Кременчуцького районного суду Полтавської області від 12 вересня 2022 року про повернення кримінальної справи щодо Ч. та К. для усунення недоліків прокурору скасувати й повернути кримінальну справу щодо Ч. та К. на новий судовий розгляд в суд першої інстанції.
Cтаном на 01.01.2025 року в провадженні суду перебувала 938 справ про адміністративні правопорушення (760 справ надійшло у звітному періоді), з яких розглянуто 790 справ (матеріалів). Залишок нерозглянутих справ на кінець звітного періоду становить 110 справ.
Станом на 01 січня 2025 року до апеляційного суду направлено 34 справи про адміністративні правопорушення, які було розглянуто у 2024 році, а саме:
Суддя Клименко С.М. – оскаржено 6 постанови суду першої інстанції у справах про адміністративні правопорушення: 3 - повернуто скаржнику, 1 – залишено без змін, 2-перебувають на розгляді.
Суддя Баранська Ж.О. – оскаржено 11 постанов суду першої інстанції у справах про адміністративні правопорушення, з яких: 5 - залишено без змін, 1 - повернуто скаржнику, 1 – скасовано, та 4 постанови перебувають на розгляді;
Суддя Река А.С. – оскаржено 16 постанов суду першої інстанції у справах про адміністративні правопорушення, з яких: 7 - залишено без змін, 2 - змінено частково, 1- повернуто, по 1 – закрито провадження, та 5 - перебувають на розгляді.
Суддя Колотієвський О.О. – оскаржено 1 постанову суду першої інстанції у справах про адміністративні правопорушення, яка перебуває на розгляді.
Протягом звітного періоду до суду повернуто 4 справи з Полтавського апеляційного суду, яку розглянуто у 2024 році, та в якій постанову суду було змінено частково у 2024 році, а саме:
Постановою Полтавського апеляційного суду від 06.06.2024 року апеляційну скаргу – задоволено частково. Постанову судді Кременчуцького районного суду Полтавської області від 26.02.2024 року у справі про притягнення В. до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 124 КУпАП – скасовано. Провадження у справі щодо В. про притягнення до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП – закрито в зв’язку з закінченням на момент розгляду справи строків передбачених ч.2 ст.38 цього кодексу.
Під час апеляційного розгляду встановлено що, суд першої інстанції закриваючи провадження у справі виходив з того, що зібрані по справі докази не доводять наявності в діях останньої складу правопорушення передбаченого ст.124 КУпАП.
На думку суду апеляційної інстанції вказані висновки є передчасними, оскільки вони сформовані на доказах які мають суперечливий характер, при тому що докази подані стороною обвинувачення були відхилені без належного обґрунтування. Крім того, судом першої інстанції не було взято до уваги той факт що на момент винесення постанови пройшло майже два роки з дня вчинення правопорушення.
Тобто під час закриття провадження у справах про адміністративні правопорушення у зв’язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення , передбачених статтею 38 КУпАП , вина особи не встановлюється.
Таким чином апеляційний суд прийшов до висновку, що на момент розгляду зазначеної справи минув встановлений ст.38 КУпАП строк давності накладення адміністративного стягнення , а тому на підставі п.7 ч.1 ст.247 КУпАП провадження по справі підлягає закриттю у зв’язку із закінченням на момент розгляду справи строків накладення адміністративного стягнення.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 13.03.24 року апеляційну скаргу – задоволено. Постанову судді Кременчуцького районного суду Полтавської області від 13.03.2024 року у справі про притягнення Д. до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.1 ст. 130 КУпАП – змінено. Виключено з мотивувальної та резолютивної частини вказівку про застосування адміністративного стягнення у вигляді позбавлення Д. права керування транспортними засобами на строк 1 рік. В іншій частині постанову залишено без змін.
Під час апеляційного розгляду встановлено, Д. не заперечував факт керування транспортним засобом в стані сп’яніння але в апеляційній скарзі посилається на відсутність в нього посвідчення водія, а отже помилковість висновку суду щодо позбавлення його керування транспортними засобами на 1 рік..
Матеріалами справи підтверджується що Д. не отримував посвідчення водія, про що вказує довідка ВП №2 Кременчуцького РУП ГУНП в Полтавській області від 02.12.2023.
Згідно частини 8 ст.294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право змінити постанову.
Таким чином, судом апеляційної інстанції було встановлено, що Кременчуцький районний суд Полтавської області дійшов до помилкового висновку щодо наявності правових підстав для позбавлення Д. права керування транспортними засобами, а тому оскаржувана постанова суду першої інстанції була змінена - виключено з її мотивувальної та резолютивної частини вказівку про стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 рік.
В іншій частині постанова суду визнана законною та обґрунтованою.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 26.09.2024 року апеляційну скаргу – задоволено . Постанову судді Кременчуцького районного суду Полтавської області від 23.05.24 року у справі про притягнення Т. до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.1 ст. 183-1 КУпАП – скасовано. Провадження по справі закрито на підставі п.1 ст.247 КУпАП.
Під час апеляційного розгляду було встановлено що в матеріалах справи відсутні відомості , які б підтверджували факт отримання Т. постанови про відкриття виконавчого провадження. Також матеріали справи не містять інформації що Т. отримувала виклик державного виконався від 19.02.24 р. №10329 в якому зобов’язано з’явитися до виконавця для вирішення питання щодо сплати боргу. Апеляційний суд зазначив що, суд першої інстанції не в повній мірі дослідив матеріали справи, не звернув увагу на наявні порушення, що призвело до помилкового висновку щодо винуватості Т. у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст. 183-1 КУпАП.
З огляду на викладене апеляційний суд прийшов до висновку що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова судді Кременчуцького районного суду Полтавської області – скасуванню із закриттям провадження по справі у зв’язку відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 19.12.2024 року апеляційну скаргу – задоволено. Постанову судді Кременчуцького районного суду Полтавської області від 12.09.23 року у справі про притягнення Л. до адміністративної відповідальності, передбаченої ст.124, 122-4, ч.5 ст.126, ч.1 ст.173-2 КУпАП – скасовано. Провадження по справі закрито на підставі п.3 ст.247 КУпАП.
Під час апеляційного розгляду встановлено що Л. з 2016 року перебуває на обліку у лікаря психіатра з відповідним діагнозом та періодично проходить лікування в умовах стаціонару , а під час вчинення правопорушень у нього було загострення хвороби. Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи №649 від 06 листопада 2024 року Л. на даний час виявляє ознаки хронічного психічного захворювання у вигляді біполярного афективного розладу, стан інтермісії і за своїм психічним станом може усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Під час розгляду апеляційної скарги в апеляційному суді було допитано судового експерта П. який підтримав вказаний висновок та пояснив, що Л. страждає на хронічне психічне захворювання і з 2016 року періодично проходить відповідно стаціонарне лікування. Та під час загострення хвороби , яке тривало в даному випадку з червня 2023 року до кінця серпня 2023 року, Л. був позбавлений здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Перевіривши доводи апеляційної скарги , допитавши судового експерта П. апеляційний суд прийшов до висновку – наведені обставини виключають адміністративну відповідальність Л. за ст.124, 122-4, ч.5 ст.126, ч.1 ст.173-2 КУпАП, оскільки він під час вчинення адміністративного правопорушення перебував в стані неосудності. Отже, апеляційна скарга Л. була задоволена, а постанова судді Кременчуцького районного суду Полтавської області була скасована із закриттям провадження по справі у зв’язку з неосудністю особи яка вчинила адміністративне правопорушення.
Секретар суду Анна БОЛЬШЕГО
Діловод Лідія ЛЯШЕНКО
_03_03.png)
